28

-Куди ти мене везеш? 
-Я ж сказав додому . 
-Я не хочу бути з тобою . 
-Тебе ніхто не питає , -жалісно сказав Том . 
-Я сказала , що не хочу , тому дай я вийду, -грубо голосила я . 
-Не ускладнюй. 
Я зрозуміла , що не варто вести цю беззмістовну розмову . В голові було лиш одне , чому я мушу бути тут , якщо серце воліє про інше. Як  мені не вистачає теплого дотику рук Осипа і його усмішки . Я не хочу завдавати суму і горя нікому , але розумію , що  зараз так і буде. 
-Ну, пташко , ми приїхали . 
-Де це ми ? 
-Ти ж не думала , що я завезу тебе до нам додому , де тебе всі знайдуть ? 
-Для чого тобі це все? 
-Хочу бачити , як всі  страждають . 
-Я не розумію тебе , хіба я завдала тобі болю? 
-А як же? Ти ж покинула мене , тепер мені так сумно . 
-Ти божевільний . 
-Ні , пташко , я просто не можу жити без тебе . 
-Не називай мене так. 
-Що не подобається? 
-Відійди , -спробувала пручатись , але нічого не вийшло . 
-Тепер я завжди буду поруч .

Як мені не подобались його слова , бо розуміла , що  він божевільний. Скільки марних днів проведених з ним і зіпсованих надій. Сподіваюсь , що я ще маю право на щастя...

-Виходь , ось суди . 
-Я не піду з тобою нікуди! -Ствердно мовила я . 
-Ага , ще як підеш . 
-Ні !!! 
-Ну то я тебе понесу, -сказав Том і жваво взяв мене на руки , а я почала бити його усіма силами . 
Це ставало дедалі страшніше і ніякого позитиву тут не було. Що  мені робити ? У мене навіть нема телефона , та це не головне , що буде зі мною далі? 
Мою голову полонили нав'язливі думки , а Том тим часом заніс мене в будинок і я здивувалась:все оздоблене в чорно-білих тонах. 
-Ти тут поки житимеш , пташко , подобається? 
-Ти знущаєшся? 
-Аж ніяк , можеш не кричати і не втікати , моя охорона тебе не випустить . 
-Ти мерзотник. 
-Бач яка панна. Як тобі не соромно зі мною так чинити? 
-Ти божевільний!!!- Скрикнула я і підбігла до Тома , почавши його бити , та марно:тут все вирішила чоловіча сила... 
-Я не ображу тебе.
-Ти вже це зробив, -смутно сказала я і сіла на ліжку . 
Том замислився і кудись пішов. Гаразд мене немає лише годину, я думаю ще трохи і Осип з Анною почнуть мене шукати ... Нащо їм цей клопіт і ці переживання. За що? 
-Це вам, -підійшов  до мене якийсь чоловік і тицьнув мені конверт. 
-Що це? 
-Там все пише , -тихо сказав і пішов геть. 
Я відкрила і  прочитала ось це:
"Моя пташко , нарешті ми знову разом . Я довго мріяв про життя з тобою саме після того ,як ти все дізналась . Так Осип  був хорошим справжнім хлопцем , але я маю право на щастя , тому ти будеш моєю. Я зроблю усе можливе , щоб ти мала все ,що захочеш. 
Птахо , я на кухні , зголоднієш , приходь. "
Що це за жахливе зізнання ? Тобто Осип мій хлопець , а цей пройдисвіт просто обманув мене? Чого Осип так довго мовчав , невже у нього немає змоги сказати , він мав скільки часу і митей...