Шрами

Вітер з кожним днем ​​посилювався. Надворі ставало холодніше. Лоуренс чекав Солану на лавці в центральному парку. Як і належить леді, Солана запізнювалася. Нарешті вона з'явилася, її машина припаркувалася біля головних воріт. Вона все ще була в жалобі, про що свідчив її чорний одяг і чорна шовкова хустка, що покривала її голову.

- Сола, - Лоуренс підвівся, щоб привітати її.

- Лоуренсе, - кивнула вона йому і сіла поруч на лавку.

- Як ти?

- Дивне питання.

- Пробач… я не… я й справді не знаю, що говорити зараз…

- Нині вже немає сенсу щось говорити, - сумно посміхнулася Солана.

- Твоя дочка – герой, Солано!

- Я вважала б за краще живу дочку-невдаху, ніж мертву дочку-героїню. До того ж у мене вже є покійний чоловік-герой.

- Соло ...

- Не будемо про це. Краще скажи, що буде далі? Не хочу, щоб їхня смерть була марною... скажи, що маєш план.

- Так, звичайно, - кивнув Лоуренс, - поки що складно про щось говорити. Мені довелося найняти додаткову охорону для себе. І для Еріки. Вона вже знаходиться в Альтер-клініці, її занурили у капсулу. Погроз приходить надто багато. Тому поки що я стурбований захистом доньки. Але… далі я планую дати кілька інтерв'ю і тоді!..

Лоуренс осікся, і Солана відразу зрозуміла чому. По вимощеній білим гладким каменем стежці до них наближалася жінка. Виглядала вона дуже молодо, років 30, може трохи більше. На ній був строгий сірий брючний костюм, кидалися в очі яскраві червоні туфлі. У її синюватому чорному волоссі було два попелясто білих пасма, можна було подумати, що це рання сивина. У неї були холодні, світло-сірі очі. Жінка мала владний, сталевий погляд. Її супроводжували двоє чоловіків-охоронців. То була Марі Нішима, голова корпорації Альтер.

Марі стала на посаду глави десять років тому. Вона просто з'явилася. Ніхто не знав, хто вона, звідки і як взагалі настільки швидко змогла просунутися кар'єрними сходами. Але з її приходом розвиток Альтер лише прискорився. Корпорація стала розширювати свої повноваження, винаходи ставали дедалі сучаснішими, приносили більше користі. Нішима наче вдихнула в Альтер нове життя. Дуже швидко вона отримала свій авторитет і серед парламенту. Тому до її думки завжди прислухалися. Що їй знадобилося сьогодні у парку – було загадкою.

- Доброго дня, радник Редхол, пані Грейрод, - порівнявшись з ним, привіталася Нішима.

- Доброго дня, пані Нішима, - кивнула Солана.

Лоуренс також відповів вітанням.

- Що привело вас у парк, пані Нішима? – поцікавився він.

- День такий гарний, що не було сил розбирати документи, що скупчилися, - холодна усмішка ледь торкнулася губ Марі, - не чекала тут побачити вас.

- Для нас це теж приємна зустріч, - чемно сказала Солана.

- Думаю, мені варто принести свої співчуття, Солана, - тихо сказала Марі, - я так і не відвідала вас особисто.

- Ви не зобов'язані, пані Нішима, - відповіла Сола, - я вдячна вам за вашу участь.

Марі кивнула і переключилася на Лоуренса.

- А ви, Редхол, змогли мене здивувати. Так сміливо ви вчинили.

- Немає сміливості у тому, щоб виконувати свої обов'язки як члена парламенту. Мій обов'язок – дбати про свій народ. А народ має право знати правду.

- Самовіддано, Лоуренсе, безумовно. Але така вірність своєму народу може бути небезпечною для вас. Хіба я помиляюсь?

- Ви маєте рацію, - кивнув Лоуренс, - але, знаєте, будь-яка робота може бути небезпечною. Боятися кожного гавкаючого в мій бік собаки було б безглуздо.

- Ось як, - хмикнула Марі, - ви вважаєте, що фільтрація людей не потрібна в нашому суспільстві?

– А ви вважаєте, що потрібна?

- Так, - сухо відповіла Нішима.

- Хіба ми маємо право вирішувати за когось, як йому розпорядитися власним тілом? І життям? – насторожено спитав Лоуренс.

- Мені важко відповісти на це запитання. Я розглядаю його трохи з іншого боку, ніж ви. Як істинний гуманіст, ви, звичайно ж, думаєте про людей, про їхні права та можливі наслідки фільтрації. Але я, як і всі в Альтер, дивимось трохи далі у майбутнє. На сьогоднішній день ми доручили кільком групам чистильників проводити опитування серед людей Альтер-світу. Вони ретельно опитують жителів, хотіли б вони повернутися в реальний світ і переважна більшість навіть не думає про це, їм більш ніж комфортно в Альтер-світі, який ми для них створили.

- Але ж вони не знають, що сервера не витримують! Вони ж не знають про те, що втрачають те, за що так люблять Альтер-світ. Безсмертя.

- Лоуренс, - тонкі губи Нішима розтяглися в неприємній усмішці, - адже ви доросла людина. Ми вчені, а не чарівники. Безсмертя – це красива картинка Альтер-світу, поки живе наше тіло. А ви повинні розуміти, що жодна капсула не здатна перемогти старіння та смерть. Це правда, що капсули уповільнюють, майже зупиняють всі процеси живих організмів. Але вони не зупиняють час. Усі ми смертні. Хтось помирає раніше, хтось живе трохи довше. Хіба це не відбір?

- Так воно так, але коли людина лізе в пащу тигру - вона знає, що не воскресне в реальному житті. Але в Альтер-світі кожній шукач пригод ризикує своїм життям тільки тому, що знає про те, що відновиться в точці воскресіння! Хіба не варто оголосити людям про те, що вони мають певний ліміт на воскресіння? – доєдналась до діалогу Солана.