Ода юний ляльковод

Жертва

 

Кров хай тече безкрайньою рікою,
бо врятувати зможе лиш вона.
Безвинна жертва з юною душею,
сховає гріх чужий того – чия вина.
І хай горить це все, нехай палає,
нехай душа відправиться в прекрасний сад.
Хай спокій знайде той хто на край світ тікає,
і жодна сила в світі не зверне його назад.

      Рендальф йшов опустивши голову, його розум полонили думки про темні й порочні речі, які можливо йому доведеться вчинити. До будинку, лікаря Грінхейма, залишалось метрів сто, коли він побачив чоловіка що виходив з подвір'я доктора, на руках той тримав тіло дівчини, руки якої звисали до долу. Рендольф пришвидшив ходу, різко скорочуючи дистанцію.
- Що з нею? – спитав Рендальф.
Немолодий, худорлявий чоловік, в солом'яному капелюсі, одяг з домотканого полотна якого був рясно покритий латками, різної величини та форми, кинув зневажливий погляд на Рендальфа, відповівши, продовжуючи нести дівчину до невеличкого воза, дно якого було вистелено соломою.
- Мертва вона, навіть не встиг до лікаря довести, — це було все що промовив чоловік. Поло-
живши тіло на віз він дав смачного батога, старій чорній шкапі, і та почала повільно перебирати ногами.
Рендальф, постояв ще декілька хвилин, уважно спостерігаючи, в якому саме напрямку поїхав незнайомець, візит до лікаря, вже не мав ніякого сенсу, він знайшов те що шукав. Зрозумівши по якій саме дорозі селянин попрямує, виїхавши з міста, Рендальф направився, до постоялого двору, там він взяв коня залишивши заставу п'ятнадцять срібняків, і негайно рушив навздогін чоловікові, що віз тіло дівчини. Деякий час Рендальф тримався на відстані підбираючи підхоже місце, та часу залишалось обмаль, попереду було село, і чоловік міг звернути саме туди. Нарешті підхожий момент все ж трапився – віз заїхав у глибокий вкритий густою рослинністю яр, Рендальф перейшов на галоп, обігнавши селянина, він перегородив конем дорогу.
- Що вам завгодно? - перелякано крикнув селянин.
- Мені потрібна дівчина, — холодно промовив Рендальф, — я хочу купити її тіло.- Додав він так, ніби йшлось про мертву свиню.
- Але навіщо вона вам тіло, ви чаклун?
- Скільки ти хочеш за неї, просто назви ціну, – Рендальф дістав чорний мішечок що висів на поясі.
- Я не продам тіло своєї дочки, я проведу похоронний обряд, як належить, як цього вимагає традиція, в присутності жерця, інакше вона не потрапить в прекрасний сад пречистого.
- Можу тобі гарантувати що тіло буде спалене, а похоронний обряд проведу особисто, я знаюсь в цьому, повір мені.
- Відступіть пане, я вас останній раз попереджаю, — селянин дістав заржавілий серп з під деревляного сидіння, вкритого баранячою шкурою.
- Ти думаєш тобі це допоможе? - засміявся Рендальф, — я б міг просто тебе вбити, без жодних дискусій, натомість я тебе вмовляю, і пропоную хорошу суму. Подумай про тих своїх дітей що залишились живими, я не робитиму нічого з тілом твоєї дочки, що завадить її потрапити в руки пречистого. – Та чоловік задавалось зовсім не слухав, він виглядав щось в далині за Редальфом, потім піднявся з місця та почав кричати :
- Чаклун, тут чаклун він хоче відібрати тіло моєї дочки!- обернувшись Рендальф побачив вершників, котрі стрімко наближались.
На високих масивних конях, верхи сиділи два чоловіки в синіх мундирах з короткими рукавами, голову їх прикрашали високі циліндричні шапки з гострим верхом, у них Рендальф впізнав солдат з міського гарнізону. Коли чоловіки наблизились достатньо близько, оидин із них дістав рушницю з кременевим замком, інший кавалерійську шаблю.
- Пане Рендальф, яка приємна несподіванка – сказав старший і за віком і за званням кавалерист, - можу я поцікавитись що ви не поділили з цим добрим чоловіком?
- Хотів зробити йому ділову пропозицію, а він відреагував занадто бурхливо – відповів Рендальф.
- Він чаклун, він хотів купити тіло моєї мертвої дочки, схопіть його, та передайте його святості, інакше я сам поїду до нього – запротестував селянин на возі, активно розмахуючи серпом.
- Заспокойся дядьку, тобі лише зробили ділову пропозицію – гаркнув кавалерист, підвищивши голос, тим самим намагаючись поставити селянина на місце. – Розумію пане Рендальф, хочеться екзотики, у самого є певні грішки, але ваші гріхи, ми не маємо наміру, з вами розділяти, ну принаймні безплатно, так точно, — вусатий кавалерист зробив рух рушницею вверх, спонукаючи Рендальфа до активних дій. Рендальф дістав дві монети:
- Три, кожному, — брутальним тоном сказав кавалерист.
- Що ви робите? - закричав селянин, ще активніше махаючи серпом. – Я прямо зараз відправлюсь до його святості , і тоді ви побачите…
- Заткнись смердюче ти одоробло, — закричав кавалерист, навівши рушницю на селянина, той принишк, знову присівши на сидіння воза. – Три кожному і не менше, — додав кавалерист перевівши погляд на Рендальфа.
- Можу запропонувати дві кожному, але врахуй якщо не влучиш, то є ризик що взагалі нічого не отримаєш, — Рендільф дістав ще дві монети та кинув їх під ноги вершнику. Той дав команду напарнику, напарник спішився, і миттю зібрав всі монети.
- Тільки не забудь потурбуватись про цього виродка, пане Рендальф, — сказав кавалерист.
- Не турбуйся, — відповів Рендальф, дивлячись на поблідлого чоловіка на возі, який явно не чекав такого розвитку подій.
Коли кавалеристи, відправились геть, Рендальф спішився, і рушив в сторону чоловіка, промовивши:
- Ну що, тепер ти мені не залишив вибору, скажи де живеш, заплачу твоїй сім'ї принаймні.
- Не потрібна мені твоя допомога виродку проклятий, ти за все відповіси перед пречистим, давай підходь!
Коли Рендальф підійшов, селянин встиг замахнутись серпом тільки раз, його удар пройшовся повз, розрізавши повітря біля лівого плеча, нападника. Рендальф схопив селянина за руку, якою він тримав зброю, та сильним ривком скинув того на землю. Зробивши кілька переворотів селянин спробував підвестись, та не встиг, ляльковод підбіг та завдав удару ногою в живіт, селянин скрутився калачиком, жадібно хапаючи повітря, тоді Рендальф взяв із воза мотузку, накинув на шию чоловіка і відтягнув того якомога далі з дороги в хащі. Худий, жилястий чоловік, опирався достатньо довго, хапаючись за життя, та міцні руки Рендальфа в поєднанні із товстою, лляною мотузкою не лишили йому жодних шансів. Закінчивши справу, вбивця, залишив тіло на місці злочину. Пересівши на віз селянина, він звернув з головної, на порослу травою і дрібним чагарником, дорогу лісову, по вигляді якої можна було сказати, що нею вже давно ніхто не користувався. Заїхавши максимально можливо глибоко в ліс, Рендальф розпріг стару шкапину. Дивлячись на коня у нього закрадались сумніви чи варто залазити на нього верхи, тим більше що сідла не було. Залишати коня поруч з возом було небезпечно кінь міг викрити місце його розташування, тому Рендальф все ж таки наважився, накинувши на коня замість сідла, баранячу шкуру, чоловік заліз на нього верхи. Кляча скакала повільно, але впевнено, на ній Рендальф доїхав до того місця де залишив орендованого коня. Змінивши коня він відправився у місто, де взяв підмогу у вигляді коваля Інгвара та його брата.
Коли чоловіки повернулись на місце злочину вже сутеніло, Інгвар з братом взялись закопувати селянина, а Рендальф зайнявся тілом дівчини. Він загорнув тіло в брезент, обмотав мотузкою, після того як тіло було завантажене у фургон, він відправився на місце майбутнього поховання селянина. Проконтролювавши особисто глибину безіменної могили, Рендальф взявся допомагати закопувати труп. Коли робота була зроблена, і селянин був надійно похований, під покровом ночі тріо попрямувало в місто.
У Кіллімансіді, Рендальф провадив своїх родичів в неблизьку подорож, він давав їм чіткі інструкції на випадок того, як чинити в тій чи іншій ситуації, намагаючись прорахувати всі можливі ситуації які можуть з ними трапитись на шляху до краю світу, а коли залишився на одинці взявся затівати свою гру, процентна вірогідність виграшу якої, не була на його користь. Спочатку Рендальф переодягнув труп сільської дівчини в Одине плаття, прикрасив його сережками та ланцюжком з кулоном, а потім рясно полив тіло керосином, щоб вже напевно, його не можна було розпізнати. Так само він не шкодував дорого керосину і для решти будинку, спорожнивши два десятилітрові скляні бутлі. Цегляний, двохповерховий з безліччю дерев'яних деталей будинок, спалахнув моментально, зчинивши неабиякий переполох в ремісничому кварталі. Переночувавши ніч у фургоні Рендальф повернувся на згарище зранку, від будинку залишились одні стіни, які й досі диміли. З натовпу що зібрався довкола в бік Рендальфа одразу полетіли прокльони в сторону його, і його родичів, особливо від жильців сусідніх будинків, майно яких достатньою мірою постраждало від пожежі. Він же, як міг, своєю чергою намагався робити здивоване лице, постійно виправдовуючись, та обіцяючи компенсувати збитки. Командир варти котра була відправлена у місце пожежі, для підтримання порядку, помітивши Рендальфа відразу наказав його заарештувати. Чотири вартових обступили його діставши шаблі.
- Мене заарештовано? За які заслуги? – Спитав Рендалф?
- Його святість, хоче бачити вас – відповів капітан?
- Міг би просто прислати гінця.
- Вас проведуть в храм, надіюсь немає потреби вам звязувати руки? – поцікавився капітан варти?
У супроводі загону з чотирьох вартових Рендальф відправився до храму. Біля обителя Пречистого бога, який був і домом правосуддя, де головний жрець виконував ще й функцію міського судді, його чекали два служителі храму налисо вибриті в білих одежах. Вони провели Рендальфа в палати де засідав головний жрець його святість.
- Сідай мій вірний меч, котрий вірно беріг всіх нас від демонів світу цього, — його пречистість, встав із крісла склавши руки за спиною.
- Чим завдячую такому гостинному прийому, ваша світлосте? Ви ж знаєте, я б за вашим першим покликом прибув якнайскоріше.
- Не ображай дорогий сину, ти ж не сумніваєшся що я тебе вважаю за сина, і всі твої заслуги перед пречистим, і перед орденом бережуться в пам'яті, проте сьогоднішній інцидент, трохи підкосив, твої заслуги.
- Не розумію ваша святосте про що йдеться?
- Дивно сину? Згорів будинок де жила твоя Племінниця Гуда, в будинку знайшли сильно обгорілий труп дівчинки, при тому вся сім'я будинок покиинула, тобі не здається, що ситуація не зовсім стандартна?
- Я був у них зранку ваша святосте нічого не передбачало біди. А дівчинка? Вдалось її розпізнати? Мабуть, це Ода, гудина дочка…
- А ти б хотів Рендальфе, щоб це була Ода?
- Ні ваша святосте вона моя Онука врешті-решт, який дід може бажати такого…
- Дід в сорок три роки... — Рендольф прекрасно відчував, що його святість з ним грається, намагаючись якнайдовше мордувати, тупими, провокативними, питаннями. – Ну не знаю, раніше ти б точно зрадів, що мале демоня відправилось напряму в те пекельне місце де йому і місце. Мабуть, ми не даремно тебе відправили, на покій, та відьма в лігві якою ми тебе знайшли, справно попрацювала з твоїми мізками. – Зробивши ображене і зле обличчя Рендальф відповів:
- Ваша світлосте, я не розумію на що ви натякаєте, говоріть прямо, думаю я на це заслужив.
- Ну звісно що заслужив сину, буду гранично прямим. На ринку на твою Онуку Оду напали, три розбійники, затягли її в приміщення старого закинутого складу, де намагались зґвалтувати і вбити, але не змогли цього зробити, через її демонічні здібності, вижити вдалось тільки одному, я достатньо прямо висловився любий сину?
- Так це все пояснює, мабуть, Коваль вбив дівчинку, а потім перелякавшись, через те що вона була відьмою підпалив будинок, щоб приховати, сліди.
- Наскільки мені відомо ти активно почав провідувати племінницю саме після того, як вона народила двійнят, і ні вона ні її чоловік ні разу не проговорились про те що дівчинка мічена? Як двом майже підліткам, вдалось це так довго приховувати ?
- Ні ваша святосте я навіть не підозрював, я лише зрідка їх навідував і на дуже короткі періоди, — Рендальф продовжував тримати оборону, при постійному натискові, що наростав.
- Як ти думаєш тіло всередині й справді належить Оді, не задається тобі, що надто все помпезно вийшло, навіщо було будинок палити?
- Думаю так, все на це вказує… розгубились просто от і вчинили перше що прийшло голову …
- Ти знаєш сину мій, я ні в чому тебе не звинувачую, це все моя вина, я повинен був тебе відправити до Пречистого відразу, як відчув що ти зламався, впевнений що він би прийняв тебе з радістю, а тепер твою грішу душу важко буде врятувати.
- Прошу вас перестаньте, Ваша Світлосте, якщо ви мене звинувачуєте в чомусь, то хоча б скажіть в чому?
- Бідолашний сину, я молю Пречистого щоб він змилувався над тобою, ми спіймали втікачів в Молхормі, коли маленька відьма, почала привселюдно, застосовувати свої сили проти твоїх друзів, не бажаючи, як я зрозумів прощатись зі своєю, так би сказати прийомною матір'ю. – Рендальф відчув себе розбитим, він наче повністю оголився, перед цим старим лисим чоловіком, якого у свій час він вважав втіленням Перчистого на землі. – Мовчиш? Та зроби щось нарешті, може спробуєш напасти або втекти, я вже починаю розчаровуватись, не тільки у твоїй відданості, а й у твоїх професійних здібностях.
Попри те, що жрець повністю розчарувався в Рендольфі, Рендольф у собі не зовсім, так, він був приголомшений і розбитий, його план провалився повністю, причиною чого стали стислі строки, в які він був виконаний і збіг несприятливих обставин, та спробувати було необхідно.
- Мені нічого сказати ваша Святосте, я повністю віддаюсь на вашу милість, хочу лише додати що не втратив віру в Пречистого, і не перейшов на сторону демонів, просто я усвідомив їх силу і коли знайшов дівчинку то подумав що зможу її контролювати і використовувати у своїх цілях, в тому числі проти таких, як вона. Ні моя племінниця ні її чоловік не винні ні у чому, це я змусив їх взяти до себе дитину, за допомогою погроз, й скориставшись їхньою нуждою.
- Судячи з того як Твоя племінниця не хотіла лишати в Малхормі дівчинку, що зрештою і стало причиною, того що відьма взялась різати місцевих бандюків, то не сказав би, що вона настільки було змушена терпіти дівчину. Зрештою — це вже не має значення, скоро свято милості, всі вони будуть принесені в жертву, впевнений що Пречистий достойно оцінить жертви, та дарує  зцілення ще більшій кількості нужденних. На рахунок тебе, то ми з синами Пречистого, проведемо для тебе окрему, закриту церемонію, де я буду особисто просити Його, щоб він пробачив твої гріхи, й щоб святе полум'я повністю очистило тебе, щоб ти все таки зміг портапити у прекрасний  сад, повний насолод.
- Я, щиро вдячний, ваша святосте, та думаю, що ще зможу послужити йому на цьому світі, готовий привести п'ять мічених демонами, взамін на можливість сімї Оди, покинути континент, надіюсь, ви хоча б частково відновите свою віру у мене.
- П'ять? А чому п'ять? Малолітня відьма, буде має бути спалена, я не зможу її відпустити. Цікаво де ви візьмеш аж п'ять? Твої колишні брати з ордену умудряються впіймати, одного двох в місяць, бачу та відьма таки поділилась з тобою секретами, у неї був такий самий дар як і у дівчинки, так? То може поділишся зі мною, щоб ми були більш ефективні?
- Немає ніяких секретів, просто я добре вивчив їх силу і поведінку, я впевнений що із моїми знаннями, й досвідом я візьму під контроль дівчинку, з нею я зможу щомісячно давати кращий результат ніж весь орден бича.
- Ну давай, можемо спробувати, приведи п'ятьох, тоді поговоримо, до свята час у тебе є.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше