Глава 9

Елогім їй трапився не лише бракований, але ще і вихований до зубовного скреготу. Інакше як пояснити той факт, що в холі він подав їй куртку, причому чисту, що пахла свіжістю і трохи лавандою, а потім терпляче чекав, поки вона застібнеться?

Ні Джино, ні Хлої, ні кого-небудь ще з прислуги поруч не спостерігалося.

— Твої речі потрібно було почистити, — сказав Стікс, помітивши, що Айна здивовано принюхується. — Хлоя взяла на себе сміливість привести їх до ладу.

— Ви їй наказали? — перепитала вона й миттю зрозуміла, що бовкнула дурість.

Ну з якого дива куратор буде піклуватися про її куртку? Робити йому більше нічого?

— Ні, — він похитав головою. Рука в рукавичці штовхнула вхідні двері, пропускаючи Айну назовні. — Це її особиста ініціатива.

Ніхто зі знайомих хлопців такого не робив. У Конфронті всі були рівними, на вулицях Ермена — теж. Дівчата навіть злилися, якщо хтось із чоловіків раптом починав ставитися до них, як до слабкої статі. Вони не хотіли бути слабкими. Не хотіли потурання.

Але в Стікса це вийшло дуже природно. Навіть буденно.

Кинувши на нього здивований погляд, Айна зробила крок на вулицю. В обличчя війнуло листопадовим морозцем і щойно припалим снігом. День обіцяв бути ясним.

У дворі, біля самого ґанку стояв сріблястий чотириколісний монстр обтічної форми. Таких величезних автомобілів Айна ще не зустрічала. На мить вона втратила дар мови. Але ще більше зніяковіла, коли Стікс обійшов її, відчинив пасажирські двері й жестом запросив зайняти місце.

— Ми поїдемо на цьому? — їй знадобилася хвилина, щоб впоратися з розгубленістю.

Губ елогіма торкнулася усмішка:

— Чому ні? Ти боїшся машин?

— Ні… Зовсім ні.

Труснувши головою, вона з розпачем камікадзе влізла у двомісний салон.

Стікс нахилився до неї. Майже притиснув до спинки сидіння власним тілом. Знову, як і за сніданком, його губи виявилися в небезпечній близькості від її щоки. Запах озону й невідомих прянощів вдарив у ніс. Гаряче чоловіче дихання змусило серце зробити кульбіт.

Айна застигла, відчуваючи, як у скронях шалено б’ється пульс. Вона чекала, що він поцілує її. Була майже впевнена в цьому. Інакше навіщо це все?..

Але його губи тільки ковзнули повітрям в міліметрі від її власних.

Ні слова не кажучи, з абсолютно байдужим обличчям, елогім перехилився через неї, клацнув ременем безпеки, і випростався. Зачинив дверцята з її боку й попрямував до протилежного.

Айна, тихенько видихнувши, провела його очима.

Зараз, у строгому пальті з чорного кашеміру, що майоріло біля його ніг двома довгими фалдами, він був так само гарний і привабливий, як у своєму домашньому костюмі із шовку. І вона мала провести з ним майже пів години в маленькому замкненому світі автомобіля.

Він грає з нею. Вона більше не сумнівалася. Грає й навмисно провокує. Тільки навіщо? Що заважає йому взяти те, що він хоче? Один дотик, один поцілунок, жаркий шепіт на вушко — і будь-яка людська жінка розтечеться калюжкою біля його ніг.

Будь-яка, крім «психостійких» — таких, як вона.

Тож до чого ця вистава?

Клацнув замок. Стікс сів поруч із нею, зайнявши сидіння водія. Його руки в чорних рукавичках лягли на кермо. Майже любовно погладили шкіряне обплетення.

Айна проковтнула. Їй здалося, що він погладив її. Майже відчула цей дотик.

І миттю, немов відгукнувшись на дотик елогіма, у центрі керма увімкнувся вбудований дисплей.

— Вітаю, Стіксе, — сказав дзвінкий дівочий голос. — Сьогодні ти рано. Куди прямуємо?

— Південний квартал. Тополина. Будинок… — він кинув на Айну вичікувальний погляд.

— Сімнадцять, — вичавила вона хрипким голосом.

Голос, що пролунав із надр приладової панелі, змусив її пережити шок. Хто сміє звертатися до елогіма на «ти»? Тільки самогубець!

— Сімнадцять, — повторив Стікс.

— Чудово. Маршрут прокладений. Гарної поїздки!

Поворот ключа — і під сріблястим капотом загурчав двигун. Автомобіль майже беззвучно рушив з місця.

— Це Афіна — штучний інтелект, — усміхнувся Стікс, ловлячи ошелешений погляд пасажирки. — В налаштуваннях за замовчуванням стоїть чоловічий голос, але мені захотілося персоніфікувати її.

Айна здригнулася і втупилася в лобове скло. Від близькості елогіма, від запахів шкіри, озону й ще чогось пряного, але невпізнаного, що наповнювало салон, у неї паморочилося в голові, а всередині розливалося дивне відчуття. Захотілося відкинутися на спинку сидіння, розслабитися. Прикрити очі й дозволити собі плисти за течією.

Захотілося знову відчути палюче дихання елогіма. Тільки цього разу ближче. Набагато ближче. Відчути дотик його губ…

Вона вкусила себе за щоку, щоб повернути тверезість думок.

Ось воно — навіювання. Перші ознаки.

Ні, це завдання не для неї. Стікс Хассель занадто міцний горішок.

Потрібно розійтися з ним якомога швидше. Викреслити з пам’яті. А ще краще тимчасово поїхати.

Так, поїхати — найкраще.

***

Автівка залишила двір маєтку, звернула на очищену від снігу трасу й понеслась у бік міста крізь листопадовий туман. З одного боку миготіли будинки, з іншого — ліс. Потім будинки теж змінилися лісом. Небо над дорогою поволі світліло, наливаючись сизою білизною.

— Чому ми їдемо об’їзною? — напружено запитала дівчина.

— Тут менше автомобілів, — Стікс знизав плечима і зловив її погляд у дзеркалі заднього виду. — Розкажи про себе.

— Навіщо?

— Ну… скажімо так, мені цікаво знати, кого я врятував.

— Ви можете самі все дізнатися про мене.

— Можу, — він підтвердив це тим же буденним тоном, яким говорив про її куртку. — Але хочу, щоб ти сама це зробила.

— Мені немає чого розповідати про себе, — Айна затиснула долоньки між колін. Настовбурчилася. — Моя біографія доволі прозаїчна.

— Дозволь мені про це судити. Скажи, хто твої батьки? Де працюють?