Одержимість. Прокляті елогіми

Глава 14

Філ висадив її за містом. На трасі, якою снували електричні тягачі.

— Ти все зрозуміла? — перепитав ще раз наостанок. — Адресу й кодове слово запам’ятала?

— Так.

— Тоді до зустрічі.

Попрощалися коротко, скупо, надто вже невизначеним і похмурим здавалося майбутнє.

Айна перейшла дорогу. Її шлях лежав на захід. Хлопець із хвилину проводжав її поглядом, потім глухо вилаявся, завів старенький газовий двигун і спрямував автомобіль у протилежний бік. Цей нехитрий прийом повинен був збити шукачів зі сліду.

Втім, якщо елогім і помітив відсутність жертви, то був стурбований зовсім не її пошуками: з центру міста здіймався стовп чорного диму. Такий величезний, що його було видно за багато кілометрів.

Айна заворожено дивилася на цей стовп, поки довгий різкий гудок не змусив її прокинутись.

Величезна фура промчала повз неї й, скинувши швидкість, зупинилася в десяти метрах.

— Гей, хлопче! — з кабіни висунувся чоловік. Його обличчя наполовину приховувала густа руда борода, наполовину — сонячні окуляри авіатори. — Тобі куди?

Хлопець?

Айна не відразу зрозуміла, що звертаються до неї.

Чорт, вона ж тепер Кензі Маккален.

Примружившись, недбало закинула за спину дорожній рюкзак і перевальцем попрямувала до фури.

Перевтілюватися в протилежну стать у Конфронті теж вчили, тільки до цієї хвилини Айні ніде було перевірити свої вміння. Те, що на заняттях інструктори примушували хлопців хизуватися містом в образі дівчини, а дівчат, відповідно, у шкурі хлопців — не рахується.

— До сусіднього міста підкинете? — грубувато запитала вона, порівнявшись із кабіною.

— А, так тобі в Левангер? — хмикнув водила й окинув її цікавим поглядом. — Ну сідай, підвезу.

Обійшовши кабіну, Айна відчинила пасажирські двері. Закинула рюкзак на сидіння й за мить сама сіла на нього.

Тихо загурчав двигун. Електромобілі рухалися майже безшумно, попри тоннаж. Елогіми ще на самому початку свого правління заборонили всю техніку, яка працювала на нафтовому паливі. Гоніння уникли газові двигуни, але і їх давно вже не випускали. Пікап Філа був справжньою копалиною, знайденою на смітнику й зібраною з частин.

— Як тебе звати? — поцікавився водила, не відриваючи очей від дороги.

— Кензі.

— Ну а я Берт. Будемо знайомі. Хто в тебе в Левангері, Кензі?

Водій виявився балакучим і цікавим. Мабуть, зовсім занудьгував за кермом. Але Айна спритно перевела розмову на нього самого й незабаром уже знала його дружину й чотирьох дітей, як рідних. Берт навіть дозволив їй відчинити бардачок, витягнути барсетку й подивитися сімейні світлини, які він возив із собою. А потім пригостив гамбургером, купленим на стоянці.

— Нумо, їж, не соромся, — відмахнувся на всі спроби дівчини відмовитися. — Я що, не бачу, який ти худий? Тільки шкіра та кістки. До речі, скільки тобі років, хлопче?

— Дев’ятнадцять.

Саме стільки було написано в біопаспорті.

— Так, щуплий ти занадто. Напевно, за цими — «компутерами» — сидиш? У мене ось племінник такий же. Постійно йому кажу: поїхали з нами на природу, качок постріляємо, риби наловимо. Хоч мужиком себе відчуєш. А він усе за своїми компутерами сидить. Зовсім зсохся.

— І чим же він там займається?

— Та хто його знає. Програми якісь пише. Для нуверів.

Розмова перескочила із племінника на сестру, із сестри на двоюрідну тітку — і пішло-поїхало. До тієї миті, як фура в’їхала в передмістя Левангера, Айна вивчила на пам’ять усе родове дерево доброго Берта і знала, що днями має розродитися молодша кузина його четвероюрідної сестри.

— Можете тут мене висадити? — вона вказала на придорожній магазинчик.

— Упевнений, хлопче?

— Так. Мені тут недалеко.

— Ну дивись.

Фура від’їхала. Айна швидким кроком попрямувала в бік найближчої розвилки. Там вона зловить нову попутку й буде робити так доти, поки не дістанеться місця свого призначення. А там її чекають надійні люди. Ті самі, про яких Філ говорив, що вони справжні маги.

 

***

 

За два тижні Айна дісталася кінцевого пункту. Вона перетнула чотири давно не чинні кордони. Постійно змінювала напрямок і зовнішність, щоб збити шукачів зі сліду. Нутром відчувала, що вони йдуть за нею по п’ятах.

Ночувала в найдешевших мотелях, де навіть документи не запитували. Харчувалася в придорожніх перекусних і пересувалася автостопом.

Ніхто з людей не звертав уваги на худого сутулого хлопця то в вилинялій спецівці, то в старих приспущених джинсах. І ніхто не запідозрив у ньому дівчину.

Філ мав чекати на неї на кукурудзяній фермі в передмісті Херефорда. Айна вивчила напам’ять і адресу, і кодове слово, без якого господарі ферми навіть до воріт її не підпустять.

Непоказний фургон висадив її на повороті. Ще зо дві милі ґрунтовою дорогою довелося протопати пішки, освітлюючи шлях ліхтариком. Звісно, можна було їхати до міста, зняти хостел на ніч і повернутися на ферму вранці, але Айна вирішила не гаяти час.

Було зовсім темно, коли вона підійшла до величезних ґратчастих воріт. І завмерла, пильно вдивляючись у простір за ними.

Перше, що напружило — це тиша. Цілковита. Ні мукання корів, ні іржання коней, ні гавкоту пса або квоктання курей.

І темрява. На фермі не горів жоден вогник, але ж була тільки восьма вечора. Навряд чи в такий час господарі вже сплять.

Вона обережно штовхнула ворота. Ліва стулка з натужним скрипом повільно піддалася. Звук був гучним, пронизливим.

Айна застигла.

Але ні, навіть ворони не відгукнулися обуреним каркання. Хоча в цих місцях дуже багато ворон, вона бачила їхні гнізда на деревах, поки йшла сюди.

Серце дівчини стиснуло погане передчуття. А потім хребтом поповз колючий озноб. Вона вже знала це відчуття. Воно виникало кожного разу, коли поруч опинявся… Стікс Хассель.

Чи означає це, що він тут? Вистежив її…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше