Глава 17

Його губи були так близько, що вона мимоволі задивилася на них. Ні в кого з відомих їй чоловіків не було таких гарних, чітко окреслених губ…

Її власні раптом обпалило жаром, і вона облизала їх.

Елогім над нею завмер. Його тілом пройшла хвиля напруги. Обличчя змінилося, ніби з нього зняли маску: буквально на мить риси стали м’якшими, ніжнішими, в очах блиснуло щось божевільне, відчайдушне, щось таке, від чого в Айни перехопило подих…

Він потягнувся до її губ.

Час застиг. Всесвіт уповільнив рух, пульс у скронях перетворився в гуркіт потяга, що мчить повз…

Айна заплющила очі.     

А ще за мить почула хрипке гарчання.

Стікс відсахнувся і скотився з неї, а потім схопився на ноги. Вона залишилася лежати, не розуміючи, що відбувається.

Чому він її не поцілував? Адже він хотів… і вона… вона ж була не проти?

Остання думка злякала. Невже її хвалена несприйнятливість більше не діє проти чар елогіма?

Айна повільно сіла й обхопила себе за плечі. Невже тепер вона перетвориться в одну з тих дуреп, ладних продати себе по шматочку за недбалу ласку прибульця?

Але її мучитель, схоже, не планував скористатися нагодою. Навпаки, збирався піти.

— Нам краще тимчасово не спілкуватися, — прохрипів він, залишаючи каюту.

Айна залишилася сама, розгублена, розчавлена, не розуміючи, що відбувається. І десь у глибині її серця розливалася образа.

Він пішов. Залишив її. А вона ж майже погодилася…

***

Айна не могла зрозуміти, чого домагається її викрадач. Чому він змушує вчити мову тенганарців, а тим паче їхню історію та звичаї. Усі ці знання елогіми ретельно ховали від землян. Чи не вирішив він забрати її на свою планету як трофей?

Але Лінк швидко розвіяв усі підозри.

— На Тенганарі вже багато циклів немає життя, — повідомив штучний інтелект. — Зараз це пустеля з отруйною атмосферою. Перебувати там можливо або в захисному скафандрі, або у вигляді тхейнара.

— Кого? — перепитала дівчина.

Це слово було їй незнайомим.

— На жаль, мої установки забороняють відповідати на це запитання.

Айна не наполягала: забороняють — і добре, вона хіба проти? Вона сама пошукає відповідь, тим паче що тепер у неї є доступ до інформаційної мережі, що називалася тут гала-мережею.

Уперше увійшовши в гала-мережу, вона подумала, що якимось чином перенеслася на кілька років тому, у той час, коли ще вчилася в коледжі. А все тому, що потрапила в знайомий клас, зі знайомими партами.

Приголомшена, вона сіла на звичне місце. Друга парта в третьому ряду, навпроти вікна. І це дійсно була її парта! Он, у кутку навіть слід від олівця залишився…

Але як таке можливо?

Кілька хвилин вона розгублено озиралася. Потім підвелася й пішла вздовж класу, зазираючи в усі шафки, і навіть обшукала шухлядки вчительського столу. Дивно, але вчительський стіл виявився порожнім. А ось у шафках усе лежало так, як вона запам’ятала. І краєвид із вікна був тим же — шкільний двір з охайними газончиками й місцем для стоянки велосипедів. Тільки…

Тільки він був абсолютно порожнім і статичним. Жоден звук не долинав із вулиці попри прочинене вікно. Жоден листочок не ворушився, жодна гілочка.

— Це симуляція, — пояснив Лінк, — відтворена з вашої пам’яті, ерно. Я вивчив ваші спогади й вибрав ідеальний збірний образ для особистого кабінету. Тут ви будете вчитися.

— Отже, вчительський стіл порожній, тому що я в нього ніколи не зазирала? — з розумінням гмикнула дівчина.

— Так.

— А чому я сама? Де решта учнів, де вчитель?

— Для відтворення образу учнів потрібно багато енергетичних витрат. Вважаю це недоцільним. Але якщо ви наполягаєте на вчителі, то він буде. Так, мої сенсори кажуть, що так вам буде легше і звичніше отримувати інформацію.

Рипнули двері. Дуже навіть натурально. І в клас увійшла…

— Ерна Дюваль!

Айна, забувши про все, схопилася назустріч улюбленій вчительці. Та, проходячи до вчительського столу, відповіла лагідною усмішкою:

— Сідайте, Айно. Тема сьогоднішнього уроку «Очевидні фізіологічні відмінності тенганарців і землян»…

***

Ерна Дюваль читала лекції, які якимось невідомим чином залишалися в Айни в голові, навіть коли вона поверталася в реальність. Її знання накопичувалися й систематизувалися в симуляції, а потім осідали в пам’яті, майже не заважаючи. Але варто було дівчині подумати про щось, що вона вже проходила — і потрібний спогад спливав перед очима так, ніби вона вивчила цей матеріал напам’ять. І тепер Айна твердо знала, що ті Стовпи Творіння, світлину яких вона бачила в маєтку, зовсім не підробка. Просто той знімок був зроблений не з Землі й взагалі не з цієї галактики.

Вчитися було легко, щоправда, спочатку сильно боліла голова, відчувалася втома й постійно хотілося спати. Лінк додав у раціон якісь вітаміни й амінокислоти для живлення мозку — і нездужання минуло.

— Поступово звикнете, і ми збільшимо навантаження, — повідомив він.

А незабаром до основних предметів додалися обіцяні Стіксом фізичні дисципліни.

Цього разу заняття відбувалися у віртуальному спортивному залі. Тренером виступав знайомий з коледжу вчитель фізкультури — ерн Лаврейн.

— І яким це чином віджимання в симуляції дозволять мені поліпшити фізичну форму в реальності? — недовірливо гмикнула дівчина, коли вперше потрапила в зал — точну копію спортивного залу в коледжі.

— Всіма процесами в організмі керує ваш мозок, — відповів ерн Лаврейн, точніше, його візуалізація, відтворена Лінком за спогадами Айни. — Сьогодні у вас пробний урок, нам потрібно зрозуміти, на що ви здатні, й оцінити рівень вашої підготовки. Наступні уроки будуть відбуватися в спеціальному міостимуляторі.

Міостимулятором виявилася овальна капсула, заповнена густим прозорим гелем, у якому плавали трильйони невидимих наноголок. Лягати в неї належало голою, але Айна зуміла відвоювати право на білизну. Капсула зачинялася і відчинялася автоматично кришкою з матового скла. Тіло тонуло в гелі, залишаючи зовні тільки обличчя.