Глава 24

Цю новину потрібно було перетравити. Їм обом.

Але поки Філ розмірковував, лаючись стиха, Айна, навпаки, гнала від себе всі думки. Тільки вони однаково наполегливо лізли.

Що ж, вона не помилилася, коли вирішила, що Стікс їй піддався. Якщо Лордів Смерті неможливо вбити, то її удар тонким шилом для нього як комариний укус. А, отже, він прикидався?

Але чому?!

Якби вона тільки знала, що в голові в цього неможливого прибульця!

— Розв’яжи мене, — попросила, привертаючи увагу Філіпа. — У мене руки затекли.

Він підозріло подивився на неї:

— Обіцяєш не робити дурниць?

Айна втомлено зітхнула:

— Ну які дурниці! Боїшся, що я втечу? Так ми в космосі, нікуди бігти.

— І то правда, — погодився хлопець.

І розвернув Айну боком до себе.

Після п’яти хвилин його пихтіння й метушні в неї за спиною, вона нарешті змогла з полегшеним стогоном розім’яти зап’ястя. І помітити, що сірий браслет зник.

— Ти його зняв? — запитала, уже знаючи відповідь.

Філ задоволено посміхнувся:

— Схоже, ця штука діяла тільки на території станції. Коли ми її залишили, вона запищала й замигала, а потім вимкнулася. Зняти її виявилося справою однієї секунди.

Айна провела пальцем по смузі, що залишилася від браслета.

— Він сказав, що його неможливо зняти, — пробуркотіла напівголосно.

— Він тебе обдурив, — резюмував Філ, розуміючи, про що вона говорить.

І простягнув на розкритій долоні сіру стрічку.

Айна з хвилину роздивлялася даремний ксанар, потім зусиллям волі перевела погляд на екран за спиною хлопця.

— Довго нам ще? — поцікавилася, ніби між іншим.

— Ще десять годин, — Філ жбурнув браслет у кінець капсули. — Можна поспати. До того ж судячи з нашої траєкторії, ми приземлимося в Центральній Європі. Там зараз вечір.

— Твоя правда.

Вони витягнулися, кожен на своєму ліжку. Айна спрямувала очі в стелю.

Щось у всій цій історії не сходилося. Було дуже… притягнуте за вуха.

Вона повернулася на бік і дивилася на Філа.

— Слухай, це ж виходить, що мене навмисне завезли у квартал, де стоїть маєток куратора?

— Схоже.

— Щось не сходиться. Я добре пам’ятаю, що тоді було.

Айна сіла, обнявши коліна, і коротко переказала, як стрибнула у відчинені двері омнібуса, як їхала засмучена, не дивлячись навколо. Просто заплющила очі й прихилилася до вікна, запнутого темною шторкою. Навіть не рахувала зупинки. Це не потрібно тому, хто живе на «кінцевій».

І як потім прокинулася від того, що хтось трясе за плече: «Дівчино, омнібус далі не їде».

Усе ще під впливом емоцій вона вийшла на вулицю. Відсторонено здивувалася відсутності рекламного щита поруч із типовою зупинкою, а двері омнібуса в цей час зімкнулися в неї за спиною. Зашумів електричний двигун, м’яко зашелестіли шини торованим снігом…

Тільки коли омнібус від’їхав, вона з жахливою ясністю зрозуміла, що знаходиться в незнайомому місці. Що на пустельній трасі немає нічого, крім зупинки, ідентичної тим, які стоять у всьому Ермені, а по обидва боки дороги тягнеться темний засніжений ліс.

Навколо ні душі. Жодного будинку. Тільки далеко світилися вогні. Саме до цих вогнів вона тоді й побігла.

— За мною гналися Пси, — сказала глухо, заново переживаючи свій страх. — Якби я виявилася недостатньо швидкою, якби впала, підвернула ногу або ще щось… якби Джино відчинив ворота хвилиною пізніше… Я б була мертвою…

Замовкнувши, вона втупилася в одну цятку. І здригнулася.

Філ слухав мовчки, не перебиваючи. Але тут запитав:

— А хто такий Джино?

— Людина. Він у тому домі працює.

— Може, він теж один із наших?..

— Це маячня, — Айна захитала головою так, що волосся розлетілося.

— Я б не виключав таку можливість. Тебе того дня цілеспрямовано гнали до будинку куратора.

— Скажи, коли я тобі зателефонувала і сказала, де перебуваю, ти ж уже й сам усе знав?

Хлопець відвів очі.

— Так.

— Але якщо… якщо моїм завданням був саме Стікс, чому я сама не отримала завдання? Для чого всі ці таємниці?

— Думаю, тобі краще запитати в нього.

Вона здивовано поглянула на нього:

— У кого?

— У того, хто відправив тебе туди. Незабаром ти з ним побачишся.

***

— Отже, ти дозволив їм втекти…

Це було не питання — ствердження.

— Так було задумано.

— Навіть деактивував ксанар на дівчиську.

— Вони мали бути впевнені, що за ними немає стеження.

Склавши пальці трикутником, Префект кинув на Стікса допитливий погляд. Лорд Смерті відповів кривою посмішкою. Він напівлежав у розкладеному медичному кріслі, чекаючи, поки медбот зафіксує показники. Наніти давно зростили рану й поповнили втрату крові, але Префект наполіг на повному огляді. Надто вже цінним був його підопічний і занадто вже недбало він повівся, підставляючись під удар дівчиська.

— Чому ти це зробив?

— Що саме?

— Дозволив їй вдарити себе.

— Хотів знати, чи зможе вона постояти за себе в потрібну мить.

Префект похитав головою:

— Ти піддався. Якби на твоєму місці був хтось інший, у неї не було б жодного шансу!

— Зрозуміло. Але це психологічний момент. Тепер вона знає, що Пси не безсмертні, їм можна чинити опір.

— Думаєш, вона зможе повторити цей трюк, якщо Пес, нападаючи, проникне в її розум?

— Не проникне.

— Що? — в очах Префекта виник стриманий подив.

— Айна не піддається навіюванню, — промовив Стікс із неприхованим задоволенням. — Я вже намагався.

— Ти впевнений?

— Більше ніж. За той час, що вона була під моїм наглядом, Лінк досконально вивчив це питання.

— І?

— Він вважає, що це вроджена аномалія. Її рівень стійкості перевищує все, що ми зустрічали до цього. Вона недоступна для нашої психолокації.

Префект недовірливо примружився: