Глава 28

Кілька хвилин у кабінеті панувала тиша. Айна не знала, співчувати цьому дивному чоловікові, який викликав страх, чи все ж собі. Нарешті турбота про власне майбутнє переважила шальки терезів.

— Скажіть, це ви відправили мене в маєток до Стікса Хасселя? — тихо запитала вона.

Мсьє Норд скинув темну брову:

— Про що ти, дівчинко?

— Ви були тим, хто віддав Філу наказ затримати мене, щоб я не сіла у свій омнібус?

Він відкинувся на спинку крісла:

— Якщо і я, то що?

— Навіщо? Чому саме я?

— Річ у тім, як я вже казав, у прибульців є свої слабкості. Але Стікс Хассель унікальний навіть на тлі своїх побратимів. У таких, як він, слабкостей немає. Крім однієї.

Затамувавши подих, Айна подалася вперед:

— Якої?

— Я відправив тебе, щоб ти це з’ясувала.

— Але чому мені про це нічого не сказали?!

— Щоб ти не провалила завдання і природніше зіграла свою роль. Як бачиш, мій розрахунок виправдався.

— Ви використали мене наосліп…

— Вибачатися не буду.

— А якби я тоді не добігла до будинку куратора? Якби на мене напали Пси?

— Я був упевнений, що ти впораєшся. До того ж там була наша людина, яка знала про тебе.

— Наша людина… Це Джино?

— Невже ти думаєш, що я скажу тобі його ім’я? Якби Пси встигли дістатися до тебе раніше, ніж ти перетнула ворота маєтку, то операція б провалилася. А я, повір, не люблю, коли провалюються мої плани. Тож ти була в безпеці.

— І на станції теж? — Айна гірко розсміялася. — Там теж мене прикривала «ваша людина»?

— Звісно.

Вона застигла з роззявленим ротом.

— Не може бути… Ви несерйозно…

— Абсолютно серйозно.

— Отже, Філ погодився на угоду зі Стіксом, щоб потрапити на станцію?

— Розумію, у це важко повірити.

— Але чим би він мені допоміг, якщо лежав прикутий у капсулі, а його свідомість знаходилася у вигаданій реальності?

— Його завдання полягало не в тому, щоб тобі допомагати, а в тому, щоб витягнути звідти, коли настане час.

Айна розгублено потерла обличчя:

— Я… я вже нічого не розумію. Ви закинули мене в лігво елогімів і навіть не подумали про мою безпеку! Що взагалі відбувається?

— Заспокойся, випий води. На станції тобі нічого не загрожувало. Жоден із тенганарців не наважився б і пальцем зачепити жінку, яка належить Катові.

— Але він сам!..

— Що «він сам»? Кажи далі.

— Він сам сказав, що мені небезпечно зустрічатися з його одноплемінниками. Сказав, що поки я не зможу захистити себе, він не випустить мене з каюти.

— Тому навчав рукопашного бою? Як мило, — Норд саркастично скривився. — Але повір, це було зайвим. Ти так просякла його флюїдами, що інші обходили б тебе десятою дорогою. Навіть я витримую насилу, хоча не такий чутливий, як вони.

— Про які флюїди ви говорите?

— Псивипромінювання. У Катів особлива аура, темна, відразлива. Усе живе інстинктивно намагається триматися від них якнайдалі. Тому такі, як Стікс, з народження приречені на самотність. Ніхто не може витримати поруч із ними. Сама їхня присутність повільно вбиває.

— Але… я ж жива.

— А я хіба ще не сказав, що ти особлива, Айно? — Норд несподівано усміхнувся. Світло, по-батьківськи. — Аура Ката не придушила твою, а увійшла з нею в унісон. Як гадаєш, чи було це випадковістю? Звісно ж ні. Я особисто вибрав тебе. Уся ця організація була створена мною з однією метою: знайти ідеальну принаду, Айно. І я знайшов тебе.

— Всі зусилля заради мене однієї? — вона хрипко розсміялася. — Маячня. Я ніхто.

— О ні, не заради тебе, точніше, не тільки заради тебе. Ти знаєш, що існує всього троє Катів в кожен конкретний проміжок часу? Більше наш Всесвіт просто не витримає. Вони те ж саме, що чорні діри, тільки чорні діри поглинають матерію, а Кати — життєву енергію.

— Так, я знаю, що є ще двоє. Але ж нікому не відомо, хто вони і як їх звати.

— Вони прийдуть сюди, не сумнівайся. Прийдуть, коли ти вб’єш Хасселя.

— Що ви сказали?

— Тобі не почулося. Ти вб’єш Стікса Хасселя, Айно. Вб’єш, коли він прийде за тобою.

— Та з якого дива ви вирішили, що я захочу його вбивати? І що він прийде? Звідки він взагалі може знати, що я тут? Шерро сказав, що бункер блокує будь-які сигнали.

— Він прийде за тобою, не сумнівайся. Його тхейнар обрав тебе й навіть дозволив себе вдарити. Знаєш, що це значить?

Вона похитала головою.

Мсьє Норд підвівся, підійшов до Айни, сів навпочіпки й взяв її крижані руки в долоні. Потім з усмішкою зазирнув в її очі.

— Це означає, що він буде йти твоїми слідами. Навіть ранений буде повзти. Навіть безногий. Навіть стікаючи кров’ю. Хоча б заради того, щоб здохнути в тебе на руках.

Вона зблідла. Картина, намальована Нордом, була жахливою.

— Чому ви настільки у цьому впевнені? — прошепотіла дівчина.

— Тому що я бачив його там, на дорозі. Коли тебе збила машина. Бачив, як він стояв у снігу на колінах і тримав тебе на руках. Я бачив, яке в нього було обличчя. А ще… Я чув, що він пообіцяв Кесарю за твій порятунок.

— І… що ж це? — перепитала вона онімілими губами.

— Кесар зажадав мою голову. Тож не бійся, твій елогім обов’язково прийде. А я підготую йому гідну зустріч.

***

Переконавшись, що Айна нічого не знає про планування станції й кількість тенганарців, Норд наказав виділити їй кімнату в підземному комплексі. У так званому жіночому крилі. Там не було ні радіо, ні телебачення, а свій телефон Айна давно загубила.

Щоранку вона прокидалася, приймала душ і пленталася на кухню, де на неї чекала робота. Пізніше з’являвся Філ. У хлопця почали відростати волосся і брови, тож його вигляд уже не був таким страхітливим, як раніше. До того ж він більше не виявляв агресії, навпаки, став вкрай делікатним із дівчиною.

Вони зустрічалися в загальній їдальні, разом сідали снідати, потім розходилися до вечора.