Глава 33

Він раптово стрибнув, долаючи відстань між ними. Айна побачила тільки як у повітрі промайнула рука, а потім щоку обпекло шпарким ударом. І все, у голові перемкнуло, розум заволокло багряним туманом, у вухах з’явився дзвін.

Крізь цей туман вона слабко розуміла, що рухається. Відчувала, як її тіло ковзає в порожнечі, як стискаються кулаки й завдають ударів. Кидок, захват, перекат. Крізь шум у вухах долинав чийсь хрип і звук падіння.

Айна раптом усвідомила, що стоїть, впираючись однією ногою в голову Філа, і викручує його праву руку до хрускоту.

— Годі!!! — завив хлопець, силкуючись скинути її із себе. — Годі! Я все зрозумів!

Не усвідомлюючи, що сталося, вона відпустила його й відсахнулася, дивлячись, як він із перекошеним обличчям, підвиваючи, відповзає від неї.

— Ти божевільна! Ці тварюки нашпигували тебе своїми нанітами!

— Що?.. — вона розгублено втупилася в нього. — Й-якими нанітами?

«Хане!» — у голові пролунав різкий голос.

Так несподівано, що дівчина здригнулася.

Найменше вона очікувала, що в цю хвилину фарг раптово зв’яжеться з нею.

«Третій Лорд наказав доставити тебе на поверхню, — продовжував голос без жодної емоції. — Але сама ти не пройдеш через пости. Я проведу».

***

Зараз? Чому саме зараз? А може, вона не хоче нікуди йти?

Але внутрішній голос підказував: хоче. Страшенно хоче втекти з цього похмурого підземелля, знову вдихнути чисте повітря, побачити небо й сонце. Але найбільше хоче побачити Стікса. Притиснутися до нього. Відчути дотики його рук, смак його губ. Тільки цього разу насправді.

Айна позадкувала до дверей, не спускаючи з Філа настороженого погляду. Той дивився спідлоба, але не намагався зупинити. Вона відкинула вбік стілець, рвонула двері на себе і вискочила за поріг.

«До сходів!» — наказав голос у голові.

Ноги самі понесли геть від кімнати. Вночі коридор висвітлювали лише тьмяні червоні аварійки, але їхнього світла було достатньо, щоб знайти вихід на сходи. Айна навіть не замислювалася, навіщо їй туди. Просто хотіла опинитися якнайдалі від сірої кімнати, від бетонних стін, від Філа, який раптово з друга перетворився в небезпечну істоту.

Вона бігла, намагаючись не думати про те, що сталося. Як вона змогла так легко його укласти? Що це було?

Ні… Краще не думати про це зараз…

У порожнечі коридору її божевільний біг віддавався гучною луною. І десь на задвірках свідомості майнула зловтішна думка: вона всіх розбудить. Зараз усі прокинуться і вийдуть перевірити, у чім річ. А там Філ… У чому мати народила. Цікаво, що він розповість?

Спустившись на нижній рівень, Айна пригальмувала. Здається, вона вже тут була… З офіцером Софі.

«Сюди!» — голос фарга змусив її звернути в бічний коридор.

«Я тут була вже! — здивовано зазначила дівчина. — Куди ти мене ведеш?»

З горішніх поверхів долинув шум: гул голосів, ляскання дверей і тупіт ніг.

«Чуєш? — відгукнувся фарг. — Це за тобою. Тепер, коли твої наніти проявилися, ці люди не дадуть тобі піти. Вони замкнуть тебе в лабораторії й вивчатимуть. А коли ти станеш непотрібною — утилізують. Ти цього хочеш?»

«Ні!»

Відповідь вискочила раніше, ніж Айна усвідомила її.

«Тоді прямуй за мною!»

Вона промчала, не зменшуючи швидкості, коридором третього рівня. Ліфт уже чекав із привітно розчиненими дверима, а офіцер Деніес лежала поруч, стискаючи в руці свій бейдж.

«Швидко! Візьми ключ!»

«Який?!»

«Той, що вона тримає в руці».

Айна кинулася до неї.

«Не затримуйся, — поквапив фарг. — Вона просто спить. Я не можу контролювати одночасно більш ніж троє осіб, тож зараз тобі доведеться діяти самій!»

Звуки погоні ставали все ближчими. Схоже, переслідувачі здогадалися, що втікачка вирушила на технічний рівень.

Не розмірковуючи, вона схопила бейдж і влетіла в розкриту кабіну ліфта. Двері зачинилися. Легка вібрація дала зрозуміти, що рух вниз почався.

«Там охорона, — пролунав голос фарга. — Ми спробуємо їх затримати, а твоє завдання…»

«Ми? Так ти не один?!»

Ну звісно, нерозумно було б думати, що елогіми впровадили на Базу тільки одного шпигуна.

«… зняти обмежувачі з бранця. Усе зрозуміла?»

Айна почала розуміти:

«Так ось куди ти мене ведеш! Ти хочеш, щоб я звільнила його!»

«Він твій єдиний шанс вийти звідси. Сама ти не виберешся. Вирішуй!»

«Вирішуй? — вона невесело розсміялася. Обвела очима металеві стіни ліфта й додала: — А хіба ти вже не вирішив усе за мене?»

«Я нічого не вирішую. Я — фарг. Моє завдання — виконувати накази Третього Лорда».

«Так це Стікс наказав вивести мене звідси?»

«Не тільки тебе».

«А якщо я не хочу?! — у люті, що за неї все вирішують, вона тріснула кулаком по стіні й скривилася від болю. — Що, якщо я не хочу нікуди йти?! Не хочу, щоб мене рятували?»

«Тоді мені доведеться взяти під контроль твоє тіло».

Айна відчула, як руки й ноги німіють, стають чужими, неслухняними. Розум стиснувся й завмер із переляку, коли двері ліфта відчинилися, і тіло, підкоряючись волі ззовні, зробило крок в отвір.

У цю мить Айна відчула себе незваною гостею у власному тілі. Воно рухалося, чітко координуючи рухи, без участі мозку. Її мозку!

«Годі! Припини! Я все зрозуміла!» — подумки закричала вона.

І в ту ж секунду ледь не впала, тому що чужа воля зникла.

«У мене наказ вивести тебе на поверхню, хане. За будь-яку ціну. І твої бажання не мають жодного значення».

Від байдужого голосу фарга віяло холодом.

Лабораторія зустріла дівчину брудною лайкою й галасом боротьби. За склом, що розділяло її на дві частини, Айна помітила кілька людей у темній формі — охорона. Двоє лежали на підлозі непритомними чи мертвими. Один сидів, підперши стіну, і стирав кров з обличчя. А п’ятеро, вивергаючи прокльони, намагалися стримати натиск двох нападників…