Передмова від автора

Звичка давати імена домашнім рослинам та побутовій техніці передалась мені від моєї улюбленої тітоньки. Моя тітка не просто давала імена, вона навала предметам і гаджетам людські риси. Казала, що у кожного з них свій особистий характер. Наприклад, пральній машині “Занусі” подобається, якщо її умовляють: “Ну, будь ласка, дорогенька, ти ж гарна дівчинка”. А, чайник “Філько” треба лаяти та підштовхувати. 

Трохи пізніше у мене з'явилася колега, яку у свій час виховували дідусь Сьома та бабуся Циля. Дитинство у "одеському стилі" вплинуло на знайому настільки, що у дорослому віці вона почала давати своїм домашнім тваринам виключно єврейські прізвиська: собака в неї звалася — Фаїна, кіт — Мойсей, папуга — Моня… 

А потім я й сама потрапила в Одесу. Коли їхала до Одеси уперше ловила себе на думці, що не можуть люди постійно жити ось так: на жартами та примітках. Виявилося, що не просто могуть — це їх стиль життя, неповторний колорит, якій є тільки в Одесі. 

Був період, коли я жила, як кажуть "на колесах" та валізах й не могла дозволити собі мати щось своє, рідне, крім ноутбука та смартфона. Навіть техніка у численних орендованих квартирах була… чужою с незнайомим характером. Що вже казати про кімнатні рослини? 

Декілька років тому я зустріла свого майбутнього чоловіка. Вважаєте, що я проміняла кочове життя на заміжжя? Ні! Разом з чоловіком ми змінили вже чотири знімних житла. Зараз живемо у п'ятому та… поки не плануємо "зав'язувати" з переїздами.

Коли ми ще жили на першій знімній хаті, якось купили нашу першу сумісну рослину – фікус Бенджаміна, скорочено, Беню. Буквально з перших днів життя з нами, фікус почав "показувати" свій характер – скидати листя. Він гостро реагував на зміну води, ґрунту, освітлення. 

Одного дня я, втомившись від тихої боротьби за життя фікуса, почала згадувати одеські анекдоти. Майже у всіх анекдотах головним героєм був… Беня та його кепський характер. 

Потім на одному розпродажу у великому мережевому магазині ми з чоловіком купили двох сукулентів, яких назвали Абраша та Мойша. 

Перші історії з "одеського дворика" були усні. Коли мій чоловік повертався з роботи, я розважала його "свіжими плітками", які складала під час його відсутності. В моїх розповідях Беня, Абраша та Мойша розмовляли, лаялись та обговорювали свої рослинні проблеми. 

Одного вечора мій чоловік запропонував записувати історії. Так з'явився "квітковий одеський дворик". Згодом мешканців у дворику ставало більше. Вони одружувалися, розлучалися, переїжджали й, навіть гинули... Загалом, все як і у звичайних людей…

Запрошую вас, почитати одеські плітки… з дворику домашніх рослин.