Історія про те, як суккулент Абрам Соломонович потрапив в "реанімацію"... в банан

— Шановний, — Свідок Селери боязко постукав гілкою по квітковому горщику Бені, — ви, таки вчора зробили мені нерви, розповівши за смерть сукулента Абрама Соломоновича, — я всю ніч шелестів листям та гадав за “єврейське щастя” хворого... Може, таки, розповісте, шо сталося з Абрамом Соломоновичем і як він потрапив в реанімацію?

Беня поблажливо махнув гілкою, ніби кажучи: “добре, якщо так цікаво, слухай, так і бути розповім…” 

— Дивитися на муки Абрама Соломоновича було просто нестерпно, — почав Беня свою розповідь, — У якості терапевтичних заходів був куплений спеціальний ґрунт та добриво для сукулентів. Пересадка в інший, не менш феншуйний, ніж попередній, горщик та спеціальний полив очікуваного результату не принесли – Абрам Соломонович продовжував чахнути та... дохнути, як та чапля... Я вже казав, шо Абрам Соломонович, був у нашому дворику ще той піжон? Жив, можна сказати в найкращому червоному горщику, у спеціальному ґрунті та, взагалі...

Свідок Селери спочатку хотів було сказати, що вже чув про це. Але, потім вирішив просто промовчати й дослухати сумну історію до кінця.

— Ой вей, — тим часом продовжував Беня, — бачили б ви, шановний, як довгими ночерами наші люди залипали у стрічки новин. Гортали й тудой, й сюдой новини та відеоролики в пошуках чарівного рецепта, здатного воскресити нещасного сукулента від погибелі...

— Ви мене вибачте, — несміливо подав голос Свідок Селери, — а шо таке "ночер"?

— Ви шо, зовсім схибнутий? Або прибитий? — Беня здивовано змахнув гілками, — давно пора знати, шо "ночер" — це вечір, який затягнувся до пізньої ночі... ви напевне починаєте мені подобатися! Ні, шоб, таки, мовчки слухати за сумну історію шановного сукулента... таки ви… — Беня був роздратований настільки, що не хватало слів… — між іншим, цю трагічну історію можу розповісти тільки я – сам фікус Бенджаміна! Це я з висоти своєї полиці через фіранку все бачив і чув!

— Ви казали, шо бачили, як люди гортали стрічку новин, у пошуках ліків... — Свідок Селери усвідомив, що своїм питанням, збив розповідь Бені та спробував відступити.

— Таки так, так і було, — поблажливо прошелестів листям фікус, і продовжив розповідь. — Так ось, наші люди побачили якесь відео, шо можна врятувати сукулент за допомогою банана. Дарма, шо годинник наближався до двох ночі, люди пішли в найближчий цілодобовий магазин за бананами для порятунку. І  одразу ж Абрам Соломонович був відправлений на операційний стіл і ретельно препарований канцелярським ножем.

Ой вей, я спостерігав цю картину маслом та страждав разом з Абрамом Соломоновичем. Ах, бачили б ви, який це був бікіцер: вжик – і частково згнилі й частково засохлі частини бідного Соломоновича вирушили у... серветку.

А потім, після того, як у банані були пророблені поглиблення – вцілілі частини колись повноцінного сукулента, помістили у саму бананову м'якоту. Перебинтований і поміщений в реанімацію Абрам Соломонович став виглядати, як той їжачок. А потім... те, шо залишилося від Абрама Соломоновича після реанімації відправили відпочивати в кримінальний, але дуже сонячний район нашого дворика.

Ах, як мені було шкода, шо інтелігентному і шановному сукуленту довелося змінити дорогий і затишний квітковий горщик, на якийсь пластиковий барак. А сусіди? Шоб ви знали, юначе... — після безглуздого питання від Свідка Селери, у Бені не повертався язик, говорити йому "шановний", — сусідами Абрама Соломоновича стали...

Свідок Селери мовчки й терпляче чекав відповіді. Але, Беня не поспішав відповідати, він витримував театральні паузи та... повільно підводив до кульмінації.

— І хто ж? — Не витримав Свідок Селери.

— Банди Ігорянів та Костянів! — Для більшого ефекту Беня звів вгору гілки та витягнув, як по струнці, кожен листочок.

Але... очікуваного ефекту слова Бені на Свідка Селери не справили.

— Хто? — Тільки й зміг вимовити Свідок Селери в повному невіданні.

— Хто, хто... ігорян у пальто! — Роздратовано буркнув Беня, — юначе, ви шо, зовсім головою поїхали? Як можна не знати про бандитські угруповання нашого дворика? Вас шо, взагалі, не виховували?

— Так ми ж з цього… з парникового розплідника... — Спробував виправдатися Свідок Селери.

— Ой вей, — багатозначно протягнув Беня. Він розгубився у почуттях, які викликала новина про важке парникове дитинство Свідків Селери: гнів, роздратування, співчуття, або... щось інше? — Тепер мені зрозуміло, звідки ви такий адійот!

— Ви мені як-небудь розповісте, ну... про банди? — Гілки Свідка Селери поникли, але він пропустив повз вуха їдке зауваження усіма шановного фікуса про “адійота”. Молодому селері було цікаво дослухати до кінця сумну історію сукулента, тому він поспішив додати, — звичайно ж, потім, після того, як ви закінчите розповідь за Абрама Соломоновича!

— Може і розповім... якщо ви будете добре поводитися і мовчки слухати, коли говорить мудрий старий фікус!

Свідок Селери від радості зааплодував листям. 

— Перший час по сусідству з братвою Ігорянів, бандою Костянів та паростком яблука, на ім'я Тиблуко, реанімований Абрам Соломонович відчував себе, таки, набагато краще. Ми всім двором вже було повірили в реанімаційні властивості заморської фрукти. Таки так... ми сподівалися на диво.

Через тиждень зрозуміли, що з єврейським щастям Абрама Соломоновича, дива не буде ні сьогодні, ні колись потім, тому шо сталося непоправне... Не встиг Абрам Соломонович прочухатися від реанімації, як йому на голову звалилися мушки-дрозофіли. Ці летючі тварі вирішили, шо вони самі блатні та можуть використовувати м'якоту банану як житло. Причому дрозофіли... як самі справжнісінькі пархаті гади... діяли надзвичайно підступно – відклали яйця, сподіваючись, шо таки, з яєць вилупиться ціле покоління, яке й оселиться у нашому дворику, а потім увесь наш дворик зі світу зживе...

Ви, юначе, не бачили яку гоп-ца-цу влаштували ці бридні мушки... хоча я теж не бачив, вони ж всередині банана ховалися. Хоча, варто віддати честь нашим людям – підступні плани фраєрів-дрозофіл були розкриті. Видовище, зізнаюся, було не для... рослин зі слабкими нервами. Через свою фіранку зі свого верхнього поверху я спостерігав за стражданнями Абрама Соломоновича  але… нічого не міг зробити!