Ігоряни та Костяни. Історія про те, як з кісточок магазинних фруктів виросли дві банди

Свідок Селери довго думав про те, як розговорити Беню. Неодноразово молодий Селера чув розмови людей про те, що їх місіонерську групу скоро будуть розподіляти. Втім, це було очікувано: на цей час тільки його одного відселили в окремий горщик та поставили поруч з Банею. Решта товаришів по громаді залишилися в загальному балконному ящику.

Свідок Селери з сумом згадував веселе гуртожиткове життя: разом жили, дружили, харчувалися, базікали ні про що... А зараз він один. Поруч з ним на полиці тільки Беня зі своєю депресією. Свідок бачив, що Беня почуває себе погано, але допомогти нічим не міг, на жаль. А потім Беню забрали на операцію з пересадки в інший горщик.

Кілька днів після пересадки Свідок Селери чув від Бені тільки гнівне нерозбірливе бурчання та шелест листя, яке фікус скидав в знак протесту.

Зрештою першим порушив мовчанку... саме Беня.

— Ви ще тут, на моїй полиці, юначе? — Обурено поворушив листям Беня.

— Таки так, — кивнув у відповідь Свідок Селери, — ви ж знаєте, шо нас відправляють з місією, коли ми досить зміцніємо та відростимо щільні товсті стебла. Робота у нас така...

— Ви, шо думаєте, юначе, мені цікаво слухати за вашу роботу? — Схоже було, що Беня прийшов в норму і став, як і раніше незадоволеним усім мізантропом, — мене цікавить ваша персона, юначе, виключно як вільні вуха, доки на вашому місці не з'являться нормальні рослини, з якими можна поговорити відверто. Бо шо ви, взагалі, знаєте за життя? У розпліднику росли, у гуртожитку виховувалися, а незабаром відправлять вас у місію з квитком в один кінець...

Свідкові Селери було неприємно слухати Беню, хоча при цьому він і розумів, що Беня прав — такою була доля всіх Свідків Селери. І все-таки знати та чути це від інших, це, таки, дві великі різниці, тому селера, зібравшись з духом, перервав Беню:

— Шановний, в минулий раз, ви якось згадали про ваші банди... як їх там Ігорянів та... ще когось?

— Ігоряни та Костяни! — Виправив Беня і задумливо поворушив гілками, роздумуючи розповідати чи ні.

Втім, відповідь Беня знав і сам – він занадто довго мовчав, і поки говорити було ні з ким, мовчав, доки вистачало сил. Мовчати сил більш не було. Та якщо так склалося, що поряд з ним опинився лише цей юнак, так і бути, він виговориться з... Свідком Селери. Фікус, у своїй звичній манері витримав театральну паузу та почав розповідь:

— На вулиці стояв місяць лютий. Той самий час, коли в магазинах продаються останні "смачні" апельсини та мандарини. У нашому регіоні, на відміну від Італії, де цитрусові ростуть як бур'яни та коштують "копійки", мандаринки доводиться купувати "задорого"...

— Вибачте, шановний, але звідки ви знаєте за ціни в магазинах, якщо ви далі своєї полиці нікуди не ходите? Або, ви, таки, хочете натякнути, шо самі були аж у самій Італії?

— Юначе, ви шо найрозумніший за мої кошти?

Поговорити Беня любив, тим більше останнім часом говорити особливо було ні з ким, але Беню дратувало, коли його монолог нахабним чином переривали. Ну, ось яка різниця цьому Свідку Селери, був Беня в Італії чи ні? Ні, щоб тихо вражатися глибокими знаннями фікуса в життєвій мудрості, таки ні – треба влізти в продуману розповідь та перевести розмову на іншу тему.

— Шоб ви знали, юначе, за ціни мені відомо від сансев'єри Семена Семеновича, який після того, як його зібрали з прокуреного під'їзду у нормальний дворик, кілька днів жив поруч зі мною на полиці. А потім сансев'єру відправили на реабілітацію на тепле підвіконня. Самі розумієте, шо життя у під'їзді не цукор. Хоча саме цей складний період й зробив Семеновича найкращим квітковим психотерапевтом. Після п'яних людських сповідей на вогкому під'їзному вікні, наше квіткове життя для сансев'єри, шо дитячі ігри у пісочниці. Та й Софочко, ну, ви пам'ятаєте, моя майбутня колишня, багато говорила за ціни. Вона бувши ще юним паростком жила в супермаркеті.

Про появу у дворику сансев'єри-психотерапевта Свідок Селери не знав. Можливо це сталося тоді, коли селера тимчасово жив в кухонному дворику, поруч з побратимами по громаді. А ось красуню спатифиллум Софочку, селера бачив кілька разів. Але Софочко була дуже гарною і гордої, так шо юний Свідок Селери тільки й зміг, що обімліти та заткнутися. Втім, як і зараз.

— Гаразд, — прихильно махнув гілкою Беня, — зроблю знижку на ваше важке та безрадісне дитинство та, таки, розповім, як у нашому дворику з'явилися дві банди. Тим більше ці... шалапути, неабияк розчесали мене нерви. Так ось, я чув на власні вуха... і не питайте, де у фікуса вуха! Просто ловите на власні вуха моїх слів та мовчіть у ганчірочку. А справа відбулася так: прийшли наші люди з якогось гіпермаркету і довго обурювалися, що продавці знахабніли, як дорожня поліція на модному перехресті – підняли ціни на цитрусові рослини до небес і вище. А наші люди вже навіть ім'я придумали для нового мешканця – Ігорьок. Обурившись за кусючі ціни на Ігорка, люди вирішили піти найдешевшим шляхом - проростити кісточки лимона. 

Ох, спостерігав я цю картину маслом – кісточки з магазинного лимона не хотіли рости від слова "зовсім"... Хоча, можливо, наші люди просто недосвідчені рослинники. До речі, до цієї думки, я таки, більше схиляюся. Скільки разів їм показував, шо мені ґрунт не подобається, вони тільки плечима тиснуть і... продовжують пхати в воду для поливу усяку хімозну гидоту.

Шо стосується лимончиків, не дочекавшись дива проростання, наші люди, нарешті, визнали шо вони повні адійоти та почали дивитися та слухати розумних людей з Інтернету.

Отже, начитавшись й надивившись в Інтернеті навчальних матеріалів та лайфхаків, люди із завзятістю приступили до справи. Для початку вони купили три мандарини. Наша людинка, постійно розповідає за своє життя в Італії. Навіть не уявляю де це і як там живуть пристойні фікуси, тому що за всі розповіді я ні разу не чув за життя італійських фікусів. А ось за життя цитрусових, наслухався аж на два життя вперед.

— І шо наша людинка зробила? — Подав голос Свідок Селери.