Про дона Авокадро, який пережив грозу, Софочку та... філософію голубців по-одеськи

Наступного сеансу відеозв'язку з Іринкою та Розою Марківною, Софочка вже чекала з нетерпінням. Вона була дуже розумним спатифіллумом, тому зрозуміла, що поки їхні люди обговорюють свої людські справи, вони з Розою Марківною можуть обмінятися плітками. Хоча варто визнати, що говорити самій Софочці подобалося набагато більше, ніж слухати “мудрі” роздуми Рози Марківни.

Оскільки зацікавити прискіпливу троянду можна було лише свіжими та гарячими плітками, як ті самі пиріжки лоточниці, що стоїть біля входу на громадський пляж. Благо, що за місяць перебування одеського дворика рослин “на Півднях” новин накопичилося багато. Та й сама Софа вже встигла оцінити всю красу життя під теплим південним сонцем, яке так приємно світить у вікно, але завдяки високому паркану, не обпалює ніжні свіжі листочки.

Ну й, звичайно, Софа щиро бажала, щоб Роза Марківна одного дня просто луснула від заздрощів через те, що не потрапила "на Півдня", а залишилася жити в холодному селі на півночі країни. Тож до заповітного моменту відеозв'язку людинки з Іринкою, Софа морально підготувалася та… приготувала полум'яний виступ перед колишньою сусідкою по дворику.

Софа настільки хвилювалася, що не встигли Іринка з Розою Марківною, яка стояла за спиною своєї людинки-Іринки на підвіконні, з'явитися на екрані, Софа з натхненням випалила:

— Ой вей, Розо Марківно, — шелестіла новенькими листочками Софочка, — ой тримайтеся міцніше, бо днями у нас таке трапилося! На хвилиночку, спимо ми, такі, з Сьомою на своєму підвіконні, нікого не чіпаємо, а тут... за вікном як стукнуло, як грюкнуло, а потім... — Софа, як досвідчена актриса, хотіла витримати театральну паузу, але помітивши роздратований погляд Рози, не витримала, — а потім як рвонуло поривом вітру! Я мало не зістрибнула зі свого квіткового горщика!

— Вейзмір, Софа! — Обурено замахала листочками Роза Марківна, — ти на своїх “півднях” набралася дурної манери, вперед за все тицяти у пристойних рослин новинами? Ні щоб насамперед за погоду та природу щось сказати добре, таки ні… відразу починаєш гнати свій коронний номер!

— Роза Марківно, та я ж не просто так балаболю! — Софочка думала, як би красивіше реабілітуватися, але поки що нічого гарного на думку не спадало, тому вона вирішила, що найкращий захист, це напад. — Щось я не зрозуміла, Розо Марківно вашого закидону? Вам шо таки насправді бажаєте слухати за те, як у нас тепло та добре? Або у подробицях описати нудні тривалі сеанси психотерапії, які Семен Семенович проводить з Ігорянами? Чи все-таки розповісти за те, як ми пережили страшенну грозу?

— Дивлюся я на тебе, Софа, й прямо брови на лоб від подиву кидаю, — іронічно зауважила Роза Марківна, — ти після того, як на Півдня понаїхала, зовсім знахабніла: з приводу й без шереху наводиш!

— Розо Марківно, ви таки, визначитеся, шо зараз для вас важливіше? — хитро хмикнула Софочка. — Таки послухати за нашу грозу, чи таки обговорити мою поведінку? А то, зараз наші люди наговоряться, відеозв'язок відключать... й все, кінець вистави! Будете собі всю ніч вагітну голову робити, шо такі жахливі новини проґавили!

— Гаразд, Софа,— поблажливо махнула гілочкою Роза Марківна,— таки давай, кажи вже за вашу грозу. Ти сказала, шо ви з Сьомкою вже спали, коли вперше бабахнуло…

— Такі так, вже засинали... Але після того, як громом грюкнуло, а потім блискавкою блиснуло, Семен таки прокинувся. Та шоб ви думали? З усім притаманним йому спокоєм, такий, каже мені: "Софо, спи спокійно, тобі нічого не загрожує на нашому тихому підвіконні. Це дона Авокадро можна тільки пошкодувати..."

— А шо з Авокадором такого, шо його шкодувати треба? Начебто його у нове відро пересадили та ґрунт поміняли?

— Так наш дон Авокадро разом із гранатами-Костянами у палісаднику живуть. Тому їм цієї грозової ночі було дуже... весело! Ну, ви розумієте? Погода така, шо добрий господар навіть поганого собаку не вижене на вулицю... А вони там просто неба стоять, кукують під дощем! Й шо, в таку грозу йти дивитися, як там Авокадро з Костянами? Та я вас благаю!

— І шо, ви із Сьомкою просто продовжили спати?

— Такі так, ми продовжили спати. Правда я всю ніч від грюкання та барабанного дробу краплями по вікну здригалася. Й шо найцікавіше, наші люди, теж таки вирішили в темряві не вештатися по палісаднику. Так шо так, до ранку ніхто й не знав, чи таки пережили грозу наші дон Авокадро та гранати-Костяни, які живуть на вулиці.

— Таки шо вижили?

— Ви не повірите, Роза Марківно, не просто таки вижили, а ще й нові молоді листочки випустили. Ось це я розумію бажання жити, незважаючи ні на шо! Навіть гроза їм байдуже... Я ось собі все брала у голову, а може й нам із Семеном треба було залишитися на вулиці? Мабуть, швидше б нові гілочки відросли, раз тут на Півднях такі дощі чарівні, шо навіть кошерніше того самого равликового гною, який наш Пежо регулярно виробляє.

— Ой вей, Софо, якби ти залишилася на вулиці у палісаднику, я б, звичайно, поглузувала над тобою від душі. Але ти, таки не забувай, шо ти все-таки кімнатна рослина, а не якийсь вуличний босяк. Так шо не факт, що злива, яка справила на Авокадра та Костянів таку цілющу реанімуючи дію, стала б для тебе, так само корисною. Так шо тут, Софа, як кажуть одна баба на Привозі, на двоє сказала.

— Ось тут, Розо Марківно, з жалем погоджуся з вами. Наші банди на чолі зі своїм ватажком доном Авокадро та ми з Сьомочкою, це дві великі різниці!

— Гаразд, Софе, шо ти все про Авокадора та Костянів? Сама як ти, Софа?

— Вейзмір, Розо Марківно, таки не хочу хвалитися, шоб ви мені не дуже заздрили, але я таки теж відпустила нові листочки. А ще мені людинка недавно зробила нову зачіску та підстригла ушкоджені листочки. Так шо, мій зовнішній вигляд краще за мене каже, як нам тут на Півднях добре. Ну, гаразд, будемо прощатимемося Роза Марківна. Чули? Наша людинка вже розповіла Іринці, шо зібралася робити голубці. Капуста вже куплена! Та не просто якась капуста, яка незрозуміло звідки з’явилася у магазині, а справжнісінька фрукта-овоча, тільки що зібрана з поля. Принаймні, так наша людинка казала свому чоловікові.