Трохи про пташок, або... Самсон помер! Хай живе Самсон!

— Софочка дорогенька, твій Натанчик знову хуліганить! Чи ти йому, таки, даси виховання, чи я йому дам таки пенделя! — Бурчав із самого ранку Семен Семенович, відсуваючи убік свіжий паросток, який за ніч пустив позашлюбний син Бені.

— Вейзміре, Сьомо, я шо то не так розумію у цьому житті? — Красуня-спатифіллум окинула чоловіка крижаним поглядом, — Значить, як хвалитися перед сусідами, тим шо Натанчик таки добре їсть та добре росте у власному квітковому горщику, він — «наш». Але тільки но Натанчик, як належить нормальній дитині трохи побешкетує, так він одразу стає "твій", тобто "мій"?

— Ой не треба, Софа! — Примирливо махнув листком сансев'єра, — лише разок випадково обмовився, а ти вже мене забуцати готова, шо того футбольного м'яча! — І одразу ж поспішав кинути в бік юного фікуса, — Натанчик, збігай до магазину...

— А чарівне слово? — Спитав Натанчик.

— Яке слово? — Не зрозумів Семен Семенович, — ну, гаразд, будь ласка.

— Сьомо, ти шо хворий на всю голову? — Втрутилася в розмову Софа, — для нормальної одеської дитини чарівне слово "Решта твоя!". А своє "будь ласка" ти кудись в інше місце засунь...

Софа хотіла сказати ще щось уїдливе у бік чоловіка, але її зухвало перервало галасливе повернення людей.

— Так, Іринко, — голосно говорила людинка, — я з новим телефоном! Ага, його теж, звати Самсон. Тільки Самсон, який помер, був Симеоновичем, а новий – Аронович. Чому? Все просто: минулий був моделі “Ес”, а цей “А”. Тож у нашому одеському дворику на Півднях знову є фотограф…

— Шоб я так жив! — Із заздрістю в голосі пробурчав напівголосно Семен Семенович. — На нові квіткові горщики для порядних рослин, розумієш, грошей їм, бачите, таки не вистачає, а нові дорогі смартфони до хати тягнуть.

— А шо таке, Сьомо? — Не стримала уїдливого зауваження Софочка, — з якого переляку тобі раптом новий горщик закортіло? Шо, до старого горщика жаба, яка тебе душить від заздрощів, не вміщується? — Софа вже відверто потішалася над буркотливим сансев'єрою, — Сьомо, ти шо таки забув, шо жадібність фраєра згубила?

— Якщо ти така розумна, Софа, то скажи мене, ось який тобі особисто гешефт від того, шо наша людинка новий телефон придбала?

— А такий, Сьомо, шо я тепер можу з Розою Марківною спілкуватися частіше! Глянь сам, — махнула красуня-спатифіллум у бік людей, — таки шо я тобі казала? Ось прям зараз людинка знову дзвонитиме Іринці хвалитися покупкою! А ми одразу й плітки послухаємо й... з Розою Марківною поспілкуємось!

— Так, Іринко, дзвоню вже з нового телефону, — радісно щебетала людинка, крутячи перед екраном коробкою з-під смартфона, — взагалі-то кажучи, придбання нового Самсона планувалося наступного тижня, коли "на руках" буде необхідна сума грошей... але зірки склалися інакше. Знаєш одеську мудрість про те, що в Одесі погано з грошима?

— Ой вей, одеська мудрість! — Знову буркнув Семен Семенович, — хіба це мудрість? Це реальність нашого марного буття!

— Ша, Сьомо, — не витримала Софа, — заважатимеш мені долучатися до новин, попрошу людей шоб відправили тебе до тренувального табору Дона Авокадро! Шоб ти зрозумів різницю між сонячним підвіконням та свіжими плітками та, таки, життям на вулиці! Шоб ти знав, після тренувального табору Авокадро твій прокурений під'їзд уже вважатися для тебе раєм!

— А я шо, Софа? Я нічогісінько не роблю, — поспішив примирливо додати Семен Семенович, зрозумівши, що в цій ситуації він явно перегнув ціпок і дружина налаштована вкрай рішуче.

— От і мовчи собі у ганчірочку! — Грізно блиснула свіжим бутоном Софа, — запам'ятай, Сьомко, коли справа стосується пліток та серіалів, ідеальний чоловік сидить тихо й навіть пикою не відсвічує! Тим більше тут таке, шо серіали нервово курять осторонь!

— Що й цю одеську мудрість ти не чула? — Здивовано продовжувала людинка, — Тоді, Іринко, слухай і насичуйся стародавньою одеською мудрістю! Кажуть, в Одесі погано з грошима. Не вірте, в Одесі з грошима добре. А без грошей скрізь погано! Смішно тобі? Ось тепер знатимеш! Гаразд, щоб ти таки розуміла всю мою радість, день з ранку не задався у всіх сенсах! — Продовжувала людинка, — інтернет зрадливо гальмував і заважав писати та редагувати. Кілька разів вимкнули світло. Ненадовго хвилин по 15-20. Але цього, таки, вистачило, щоб зробити мені нерви через переписування кількох рядків “надцять” разів.

— Тирнета їм, розумієш, рубанули… — Знову буркнув зі свого місця сансев'єра, — а тут, розумієш живу постійно у старому дешевому горщику з торішнім ґрунтом”

— Сьомо, ша! — Знову зиркнула у бік чоловіка Софа, — ще одне слово, і я таки влаштую тобі по-справжньому веселе життя!

— Іринко, ти таки можеш сказати, що треба шукати позитивні моменти: раз вимикають світло, значить ведуться ремонтні роботи й, колись потім, коли ремонт таки закінчиться, стане краще. Ось і ми вирішили, що побачимо гарне потім, а зараз... просто поїдемо відпочивати. Смієшся? Так, при згадці одеського дворика я вже автоматично перемикаюся на “одеську мову”! Ну, я все-таки автор, мені треба бути "на хвилі"...

— На хвилі вона… — знову буркнув під носа квітковий психотерапевт, але помітивши гнівний погляд дружини, заткнувся на півслові.

— Так ось, коли ми поїхали просто так, почалося найцікавіше. Шоб ти розуміла, Іринко, почалося все з того, що яка пташка, яка пролетіла над нами, залишила... слід на лобовому склі. Ну, ти сама водій, тому розумієш, який яскравий слід можуть залишити пташки” "Це гарна прикмета, до грошей!" — сказала я чоловікові... А щоб ти до кінця зрозуміла всю епічність ситуації, то зустрітися з пташками за містом, на дорозі між полями, що йдуть далеко за обрій... це просто подія! Ти ж знаєш, що ми часто їздимо на моря та річки з моменту переїзду, і раніше жодного разу пташки нас так не "помічали". Так, після поїздок доводилося заїжджати на мийку та змивати мушок і мошок, що прилипли до лобового скла... але, пташки?! Я тобі потім фото свіже надішлю, розкажеш, чи ти побачила там пташок. Я не бачила, але вони є там!