Розділ 9

Максим

Я до останнього надіявся, що це просто співпадіння. Коли Люба назвала ім’я своєї подруги, я напружився. Але чи мало дівчат так називається? Та назва кафе ще більше підтвердила побоювання. Туди ж і треба було мені, на вечірку, на котру йти зовсім не хотілось.

Всю дорогу я активно думав, як вчинити, якщо і справді ми їдемо на одне свято. В голову нічого не приходило. Поцілунки заполонили кожну клітку свідомості і після цього я нічого не хотів, лише її.

Доля ще та падлюка, тому ми з’явились до однієї і тієї ж Віри. Ніколи не забуду вираз обличчя Люби, коли вона зрозуміла, що я хлопець її найкращої подруги.

Я не хотів цієї ситуації. Все вийшло так несподівано і швидко. Вистачило дня, щоб я з головою захопився незнайомою дівчиною, а та з якою я зустрічався лише тиждень остаточно втратила для мене інтерес.

За столом я напружено чекав слушного моменту. І коли Люба вийшла, вирішив діяти. Я хотів хоча б спробувати пояснити ситуацію. Страх, що вона зненавидить мене і я більше ніколи її не побачу, сковував тіло.

Як і подобає чесній дівчині, вона сильно була обурена моїми діями. Вона хвилювалася за подругу, хоч не впевнений що Віра так само би щадила її почуття.

І зараз, залишившись у коридорі, все що я можу, це спостерігати, як вона йде з худим ботаном в окулярах. Він кладе долоню на її поясницю, а я стискаю руки в кулаки, стримую себе, щоб не підбігти і не відірвати його від дівчини, котра розпорола душу і лишила рану відкритою.

Коли повертаюсь до столику, Віра кидається мені на шию.

-         Де ти ходиш? – тулиться своїм тілом, цілує щоку, та я не реагую. – Ходімо танцювати. Усі вже пішли.

За столиком справді нікого не має. Згадую Любині слова про бар і сам тягну Віру до натовпу танцюючих людей. Ми просовуємось на інший край танцполу, туди, звідки буде добрий вид на бар. Віра не помічає мого поганого настрою. Повністю поглинута у себе і свої бажання, вона обволікає мою шию руками, притискається своїми пишними грудьми до моїх і починає цілувати, спочатку губи потім підборіддя, спускається нижче. Ще вчора від таких її дій я збуджувався миттєво, мені подобалось, коли вона так робила. Та зараз єдине бажання відсторонити її чим подалі. Та цього не роблю. Дозволяю їй балуватись, а в самого очі бігають по барній стійці, вишукують ту, на котру б дивились вічно. Помічаю її в самому кінці. Поруч сидить ботан, весело їй щось розказує, час від часу, наче просто так, торкається її плеча або руки.

Вся моя увага там, тому танцюю напівсили, на Віру не звертаю увагу.

Нарешті Віра помічає, що я стою мов стовп і майже не рухаюсь, незадоволено піднімає на мене свої темні очі. Вона дуже красива, а в цій сукні ще й неймовірно сексуальна, та чомусь сьогодні це мене взагалі не хвилює. Жодна кліточка тіла не реагує на її близькість.

-         Що з тобою? Ти якийсь дерев’яний, - висловлює претензію.

-         Плече болить. На тренуваннях потягнув, - брехня вилітає легко і без заминки.

-         Я можу тобі допомогти, - звабливо шепоче на вухо, а рукою ніжно потирає плечі. – Зроблю тобі масаж, ти розслабишся, після чого можна продовжити дечим іншим.

Я кривлюсь. Добре що вона не бачить виразу мого обличчя. Вперше за весь тиждень я не хочу Віри. Об’єкт мого бажання - це Люба. І я продовжую за нею спостерігати.

-         Куди ти постійно дивишся? – обурюється Віра, не отримавши від мене ніякої відповіді.

Вона оглядається назад, проводить поглядом по барі.

-         О, яка цікава ситуація, - протягує задоволено. – Люба мило спілкується з Аркадієм. А говорила, що не підпустить його до себе.

Її слова мені не подобаються.

-         Що це означає? – вимагаю відповіді, не приховую своєї цікавості.

Віра ще якусь мить дивиться на подругу, а потім повертається назад до мене. Її обличчя сяє від задоволення.

-         Аркадій давно сохне по ній, - знизує плечима. – Та Люба постійно тримала його на далекій відстані. Говорила, що нізащо з ним не буде. Просто в неї принципи, з молодшими за себе не зустрічатись. Сьогодні напевно вирішила дати поблажку.

-         Ти справді думаєш, що вони можуть закрутити? – мене сильно хвилюють її слова.

-         Чому б ні? Вечірка з танцями і алкоголем найкращий помічник. Їй би не помішало. Вже й не пам’ятаю, коли в неї був хлопець.

Чую насмішку в її голосі. Про подругу свою вона не найкращої думки, а Люба ще за неї так хвилюється.

Думка про Любу з тим ботаном виводить мене з себе. Так і хочеться відтягнути його подалі, щоб навіть не підходив до неї. Знову ковзаю поглядом по барі, та на місці де недавно була Люба пусто. Хаотично шукаю її по залі і помічаю копну русявого волосся серед танцюючих пар. Вона плавно рухається в такт музики, така легка і спокуслива, а поруч з нею Аркадій. Ледь трохи вищий за неї, худий і незграбний, він обіймає її за талію і тулиться до її тіла. На долю секунди вона повертається і ловить мій погляд, а потім міцніше притискається до шиї Аркадія.

Заплющую очі і міцно стискаю зуби. Відчуваю нестерпну ревність до дівчини, котру сьогодні вранці вперше побачив. Що зі мною коїться? Навіть не знаю. Такого раніше ніколи не було. А може це коротке яскраве захоплення, котре через день-два мине? І лише трохи треба почекати і більше не зустрічатись з Любою. Це легко. Завтра лечу в Францію. Вдень робота, а ввечері Віра швидко допоможуть забути її.

-         Любий, поцілуй мене. Я так і не отримала належної уваги від коли ти прийшов, - лагідно промовляє моя дівчина і тягнеться до губ.

Хоч і без задоволення, та я не відмовляю їй у проханні.

Люба

-         Хочеш мене поцілувати?

На моє незвичне запитання Аркадій округлює свої розумні очі. Ми танцюємо повільний танець, голова трохи крутиться від випитого, а в душі чорна діра від величезного обману.

-         Я поцілую тебе, коли попросиш у тверезому стані, - поблажливо посміхається. - а зараз ти не знаєш що говориш.