Один день, щоб закохатись

Розділ 11

Максим

Поїздка виявилась нестерпною. Весь день я проводив зі своїми французькими колегами, обмінювались досвідом одне з одним. Та ввечері, коли стомлений повертався до готелю мене зустрічала незадоволена Віра. Всі її претензії обґрунтовувались на те, що я мало приділяв їй часу і нікуди її не водив. На всі доводи, що це робоче відрядження і я не міг займатись лише нею, вона закочувала ще більші істерики.

Навіть не знаю, скільки раз пожалів, що взяв її з собою. Через небажання сваритись, в останні дні в готель почав приходити ще пізніше.

-         Максе, ти егоїст і холодний ніби камінь, - висказує Віра свою чергову претензію. - Я їду геть, залишаю тебе самого. Надіюсь тобі сподобається спати без мене.

Вона дратівливо закидає речі у валізу на колесиках і демонстративно кидає на мене образливі погляди.

Стомлено сідаю на край розстеленого ліжка. Її капризи так дістали, що я навіть не хочу переконувати залишитись. Пройшло лише п’ять хвилин, як я прийшов у номер. І тут таке.

-         І куди ти на ніч зібралась?

-         Подалі від тебе, - фиркає, зі злістю кидає якусь блискучу сукню. Вона ні разу її не одягала, але для чогось приволокла з собою. - Буду ночувати у аеропорті, якщо знадобиться. Різниці мало, що там, що у ліжку з тобою.

-         Ти знала, що я буду зайнятий. Чого зараз від мене хочеш? Погуляй по місту, походи по місцевих магазинах.

Знаю, як сильно вона любить всякі такі види відпочинку. Шопінг це її улюблена справа.

-         Я все це зробила ще першого дня. Тут глуш якась, ніде піти. І ще тебе ніколи немає поруч. Нащо я взагалі погодилась сюди їхати? – її істерія набирає обертів і я не знаю чого вона домагається. Може щоб я пожалів її?

-         Віро, ти сама просилась і добре знала, що будемо у маленькому містечку, а не в Парижі, - спокійно говорю, не ведусь на провокацію.

-         Так, але уявлення не мала, що навіть по ночам буду лежати з холодною залізякою.

-         Ти на що натякаєш? – а це вже камінь в мій огород.

-         Максе, відколи ми приїхали ще ні разу не займались сексом. Ти навіть не торкаєшся мене, - в її голосі з’являються нотки образи. - А це Франція країна кохання.

-         Взагалі то Париж місто кохання.

-         Яка різниця. Коханням між нами все одно не пахне. Ти якийсь не такий. Відсторонений.

Її слова звучать, як вирок. І вона говорить правду. Сексуальний потяг до Віри зник. Я більше не хочу бути поруч з нею. Навмисно прикидаюсь більш стомленим ніж є, лягаю швидко у ліжко, роблю вид наче сплю. Здається, взагалі більше не хочу з нею бути разом. І всьому причина Люба, котра не виходить з голови цілодобово.

-         Скажи чесно, ти більше не хочеш бути зі мною? Я тебе не приваблюю?

Не відразу відповідаю, через що вона ще агресивніше пакує валізу, різко застібує блискавку.

-         Не знаю, - все що можу сказати.

Який сенс обманювати і давати зайву надію? Навіть якщо Люба більше не з’явиться у моєму житті, розумію, що з Вірою все.

-         Коли дізнаєшся, подзвониш, - здавленим голосом шепоче. - Хоча навряд чи я підніму слухавку. Говорила мені мама, не зв’язуйся з поліцейським. Знаєш, я гідна кращого.

Можливо вона це говорить від образи, а може і справді так думає. Її надмірність я помічав і раніше, але заплющував на це очі.

Віра покидає номер гучно зачинивши за собою двері, а я залишившись сам, відчуваю лише полегшення.

 

Поліцейським я став не  просто так. Колись наша сім’я жила досить добре. Батьки займались торгівлею, заробляли непогані гроші. На п'ятнадцятиліття мені купили квартиру, на майбутнє. Я збирався поступити в дорогий, відомий університет. Та в сімнадцять моє життя перевернулось. Мама різко захворіла і через пів року померла від раку. Батько від шоку запив, закинув бізнес і зрештою ми втратили майже все. А одного дня він вирішив, що ми з сестрою досить дорослі, забрав останні гроші і полетів з молодою пасією в Італію, шукати нове щастя.

Нами піклувалась тітка Надя. Вона забрала нас до себе. Я пішов в армію, а Рита жила у неї, поки я не повернувся і не забрав сестру у нашу квартиру. В поліцію після армії забирали з руками і ногами, ще й з моїм високим зростом і хорошою статурою.

Якби мама була жива, можливо я теж би був зараз як Віра, дивився на інших зверхньо.

 

Як тільки повертаюсь з відрядження, відразу їду до тітки Наді.

-         Ти телепень, - звинувачує вона з порогу. - Таку дівчину впустив. Впевнена, знову знайшов якусь лахудру, яка буде тягнути з тебе останні соки.

Тітка Надя може бути досить суворою, якщо її розізлити.

-         Звідки ти знаєш? – дивуюсь її обізнаності.

-         Я все знаю і бачу, - ми йдемо на кухню і вона хлюпається на стілець. - Зустрічала Любу. Вона сказала ти маєш дівчину і вигляд був у неї засмучений. То це правда?

Сідаю навпроти неї, дивлюсь у прищурені очі.

-         Мені здається ми з нею розійшлися.

-         Здається? Як це розуміти?

-         Вона сильно образилась, а я не впевнений, що хочу перепрошувати.

-         Чому у твоєму житті не має конкретики? От в мою молодість чоловіки чітко знали чого хочуть і добивались цього будь-яким методом. Правда іноді перегинали палку, але то були вчинки варті уваги. А ти капітан поліції, дорослий чоловік і не знаєш чого хочеш, - сипле тітка на мене звинувачення.

-         Я хочу Любу, але вона не хоче мене бачити.

-         Пізно спохватився, - зітхає. - Я бачила, як біля неї крутиться непримітний хлопчина в окулярах. І вони досить мило спілкуються.

Знову цей ботан. Напевно вирішив бути настирливішим і добиватись уваги Люби. Він починає мене дратувати. Невже я не відсуну малого глиста зі шляху до бажаної мною дівчини? Це залежить наскільки велике небажання Люби пробачати мене.

Все, не можу більше тут сидіти. Новина про Аркадія змушує діяти рішучіше.

-         Сьогодні неділя. Вона вдома? - запитую тітку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше