4

Наступний ранок в Анатолія почався з чергового виклику до Громикіна.
- Толік, я не знаю як тобі це вдалось, але ти мене за дурня не тримай! - з порогу заявив Віктор. - Обдурив поліграф, та не наших спеціалістів!
- Може поясните, в чім мене знову звинувачують? - не чекаючи нічого хорошого запитав Палій. Він вже навіть трішки змирився з відчуттям чорної смуги. І навіть помалу починав знаходити задоволення у власних стражданнях.
- А в тому, що голову Любі морочив ти! Бо ай-пі адреса збіглая з твоєю пропискою! - звинувачувально кинув Громикін. - Ти б хоч заради пристойності ВПН використав.
Слова були для Анатолія не всі зрозумілі. Він мимохіть пообіцяв собі розібратись в тому, що вони значать. Проте зараз було головним не це.
- Річ у тім, що за адресою прописки, я не живу третій місяць, - неохоче пояснив генеральному. - Я з'їхав, - зізнаватись що його вигнали сили не було.
- І хто тоді тебе підставив? - уїдливо запитав генеральний. Відповідь була очевидною:
- Надя. - видихнув інженер.

До колишньої Анатолій збирався особливо ретельно. Бачити її не уже хотілось. І водночас всього аж розпирало від злості. Мало їй було обдерти його як липку. Вирішила знищити повністю. Розтоптати. Зруйнувати кар'єру. Обурення так і перло з інженера. Він не чекав, що відсудивши великі аліменти, Надя своїми руками ж і позбавить їх себе, довівши Анатолія до звільнення. Жодної логіки не бачив.

Надя Палій вважала себе сильною і розумною жінкою. І навіть розважливо. Але всі ці якості нівелювались, якщо мова заходила про її колишнього чоловіка. Толік був огидним. Ні риба, ні м'ясо. Нерішучий. Невмілий. Інертний.
П'ятнадцять років вона намагалась його розворушити. Але де там. Отримав посаду інженера в одній фірмі й сидів там. Навіть не намагаючись просунутись до головного інженера. Не хотів брати на себе відповідальність. Та нічого не хотів. Чим бісив жінку.
Будь-які зміни, будь то новий телевізор чи телефон, Анатолій приймав зі скандалами і великою неохотою. А необхідність підвищувати кваліфікацію, щоб здобути вищу посаду Палія взагалі дратувала і викликала відторгнення.
І от Надя не витримала. Виставила тюхтія чоловіка за двері.
В розлученні Анатолій повів себе не найкращим чином. Нарешті проявив ті якості, яких вона чекала від нього роками. І обернув їх проти самої жінки. Що ще більше вражало Надю.
Вона сподівалась що він намагатиметься повернути її. Буде красиво добиватись. Натомість Анатолій почав ділити спільну квартиру. Негідник.
А місяць тому і взагалі перетнув усі допустимі межі. Написав під її фотографією в соцмережі анонімний нищівний коментар. Що вона істеричка, нездатна опанувати власні нерви. Надя коментар видалила. Але зло на Анатолія затаїла. Коментар з'явився знову наступного дня. Дріб'язкова помста від колишнього так вибісила жінку, що вона йому вирішила помститись по справжньому. Зруйнувати його життя. Тією ж самою зброєю, якою дів він. Через соцмережі.
Спочатку Наді хотілось просто осоромити Анатолія на роботі. Та так, щоб він сам звільнився. Для нього це б стало неабияким ударом. Але потім гра її затягнула.
Уявляла себе на місці Анатолія. Злилась і психувала. Коли ефектна Люба відповідала взаємністю. Очевидно ж що ця профура давно на її чоловіка око поклала. От тому у них сім'я і розпалась, що поруч з Толіком працювали такі стервозні жінки. Надя переписувалась і все більше входила в азарт. Відчуття було таке, наче саме ця Люба її чоловіка і відбила.
Але раптом щось змінилось. Люба заблокувала акаунт Анатолія.
І Наді стало геть сумно. Анатолій не поспішав бігти миритись з нею. Уява малювала яскраві картинки як він і Люба таки поїхали в обіцяний Таїланд чи на Шрі-Ланку. І зараз попивають коктейлі з кокоса, в той час, як вона, Надя, ошукана і покинута.
І головне сама своїми руками звела цю парочку змій.
Дзвінок у двері застав її за маскою для обличчя. Лаючи неочікуваного відвідувача, жінка і не подумала змивати цілющу глину, а так і поплентала до дверей.
- Скільки років минуло, а ти все не міняєшся, - на порозі стояв Анатолій.
- Чиє б мичало, - обурилась жінка.
В її грудях з'явилась невеличка бульбашка, яка з лоскотом то надувалась то зменшувалась. Вона б і сама собі ні за що не зізналась, що рада бачити колишнього.
- Де діти? - Анатолій спробував зазирнути у квартиру, а Надя запізніло закутала міцніше поли халата.
- В моєї мами, - відповіла жінка. - Тобі так закортіло побачити їх в непризначений час? Щось на тебе не схоже, людина-яка-живе-за-розкладом.
Анатолій переступив з ноги на ногу. Надя стояла з неприхованою агресією. Але двері перед ним не зачиняла. Така звична. Домашня. З дурнуватою білою маскою на обличчі, в такому рідному халаті в жовтих ліліях. Чоловік потягнув носом знайомий запах з квартири. Пахло її парфумами.
Тут він пригадав причину свого візиту, і став серйознішим. Змусив ностальгію сховатись за діловим тоном.
- Ти навіщо мене підставила? - запитав загрозливо. Хоча такий тон йому вдався дуже кепсько. Не звик він сваритись.
- Я? Коли? - сплеснула руками Надя. - Ти мариш.
- Ти мій профіль украла! - оперся руками об одвірок чоловік, і навіть трішки підвищив голос, від чого під'їздом пішла луна.
- Так, ти мені тут покричи, - миттю відреагувала Надя. - Щоб всі сусіди чули. Я поліцію викличу. Заборонять тобі наближатись до мене.
- Надю, я не жартую, - голос Анатолія знову став тихим. Але в очах горіла рішучість.- Шантаж працівника це вже тягне на кримінальну відповідальність.
- Ти про що? - в голосі Наді все більше було невпевненості.
Під таким кутом вона на свою витівку не дивилась, тому слова колишнього її неабияк збентежили. Жінка звикла трішки ризикувати в житті. Це додавала певної гостроти. Але не так, щоб потрапити за ґрати.
- Ну пограла на нервах тій пройдисвітці Любі.., - прикрила пальцями губи, злякавшись що слова вилетіли раніше ніж подумала.
Анатолій здувся. Весь його запал попав. Він готувався сваритись і скандалити. Збирався ледве не на війну до колишньої. Відвідав адвоката і пропрацював з ним лінію нападу. Що казати, як блефувати. Навіть диктофон в кишеню поклав.
Пригадав, що не ввімкнув його. І взагалі відчув себе дурнем.
- Навіщо? - тільки й видихнув.