РОЗДІЛ 4 "Перші натяки"

Олексій

У лікарню я  примчав  за лічені хвилини. Слідчий   нічого нормально не пояснив. Сказав лише, що дружина потрапила в ДТП і  зараз  її оглядають лікарі. Ще поспіхом  скинув адресу  закладу  та попросив  набрати його на наступний  день.

По  дорозі я  зв’язався зі своїми адвокатами, яким довіряв, і  був впевнений  в належних результатах  роботи.  Тепер залишалось тільки чекати та  розібратись із Катею. Я сердився на  себе. Сердився і  винив у тому,  що сталося з дружиною. Якби вберіг її, якби більше часу приділяв  коханій та  сину, все могло обернутись іншим чином. Я  почував глибоку провину перед  благовірною і готувався їй  небо прихилити, аби  надалі, здобувши прикрий урок,  ми повернулись до теплих,  довірливих стосунків.

Сюрпризи почались  з коридору  лікарні. Дівчина, яка очікувала під дверима операційної, видалася знайомою. Однак пригадати,  де зустрічались,  не міг. Вже тоді  в серці закралось щось темне та прикре. А коли вона назвала  своєї ім’я,  повідомила, в яких стосунках перебуває з моїм найкращим другом та радником, взагалі впав у ступор. Мені  хотілось витрусити з цього невинного, на перший погляд, створіння душу,  аби дізнатися правду. Катя  потрапила в аварію.  Аналогічний випадок стався із Риковим.

«Що в біса відбувається»? –  крутилось на язиці. З останніх  сил стримувався, щоб не припечатати Яну до стіни й  змусити викласти все як на духу. Мабуть, я  поводився занадто зверхньо, неввічливо. Я  бачив, як  вона знітилась  та спасувала перед моїм натиском.

Ситуацію врятував лікар. Вийшовши з операційної, він  сповістив про операцію дружини, запросив  пройти в ординаторську.  Змірявши  Рикову вбивчим поглядом, я   поплентався слідом за  ескулапом. Десь в глибині душі бушувала  совість,  вимагаючи повернутись і вибачитись перед  дівчиною. Спонтанний порив я успішно  подавив.

У кабінеті лікар втомлено сів у крісло. Рукою вказав на стілець навпроти.

Я згорав від нетерпіння.

 —Ви можете  детально роз’яснити, що сталось? -  вимогливо  запитав.  

— Олексію Ігоровичу,  пані Катерину доставили з   відкритим переломом ноги, численними забоями після дорожньо-транспортної пригоди. На даний  час її життю нічого не загрожує. Операція  була не складною,  проводилась під місцевим наркозом. Але у  вашої дружи шок від  пережитого. Тому сьогодні вам краще не бачитись. Прийдете завтра вранці,  заодно принесете  необхідні на перший час  речі. Думаю, пацієнтці доведеться затриматись в нас  день-другий.

Я  полегшено видихнув, дякуючи небу  за  життя  коханої. Та отруйною змією тривожило душу одне припущення. Сумнівне припущення. Не обґрунтоване.

— Не хочу видатись необізнаним або неуважним. Та все ж поставлю одне питання, -  делікатно почав я,  переминаючи пальці. Нічого приховувати, хвилювався. –   Що з водієм автомобіля?

— Ну,  з Риковим  все набагато складніше, - задумливо відповів   чоловік. Він  переклав  історії хвороб, мелькнув очима по паперах, а  тоді додав: - Його оперують. У  нього серйозне ушкодження хребта. Більше, на жаль,  сказати не  можу.

— Довго чекати остаточного діагнозу?

Співрозмовник розвів руками.

— Щодо обставин справи вам ліпше запитати слідчого. Я дозволив вранці  допитати Катерину. Тож матимете змогу поспілкуватись. А про Сергія  запитаєте в його лікаря.

Я кивнув  у знак згоди. Попрощавшись, вийшов у  коридор і  завмер,  прихилившись спиною до дерев’яного полотна.

Сергій та Катя в тій клятій машині їхали разом. Але чому? Куди? Що пов’язувало їх? Питання  потребували негайних відповідей. Їх могли дати тільки мої  юристи.

Я  зателефонував до  Андрія Станіславовича, який керував  юридичним відділом  фірми і користувався моєю цілковитою довірою. В принципі як і  Сергій. Я скривився при  згадці  про друга. 

— Що вдалося дізнатись? -  поцікався, коли по ту сторону зв’язку прозвучало «Слухаю» від чоловіка.

— Зіткнення сталося за  тридцять кілометрів від міста, - почув. Шкірою побігли мурахи і  я міцніше стис вилиці в очікуванні найгіршого. -  За кермом перебував Сергій,  ваша дружина сиділа на передньому пасажирському сидінні.  Риков  не встиг зреагувати, коли на його смугу руху виїхав зустрічний автомобіль.

— Не встиг зреагувати? – перепитав я. – Реєстратор є?

— Так, він у слідчого.

— Я  хочу особисто переглянути запис, - перебив   його, відтягуючи краватку. 

— Сьогодні вже пізно. Постараюсь домовитись на завтра.

— Негайно поставиш до відома.

— Звісно, - відімкнувся юрист.

Я провів  долонею по обличчю, наче намагався стерти із свідомості   безглуздість власних  здогадок, наче прагнув очистити свідомість від прикрих припущень,  що закралися в серці.

Чи був я ревнивим? Швидше занадто довірливим, адже  кохав,  боготворив Катерину. Ми познайомились на дні народження її  батька – керівника потужної промислової групи, з яким я  мав намір укласти договір. Побачивши легку, натхненну,  ще таку юну, не зіпсовану життям дівчину, в мені прокинулись нотки ніжності. Мабуть, симпатією один  до одного ми пройнялись одразу,  бо протанцювавши вечір, через кілька місяців одружились.  Я був  на сьомому небі від щастя,  коли повів дівчину під вінець, і найщасливішим на світі, отримавши звістку  про народження сина.