Один крок

РОЗДІЛ 5 "Їхня правда"

Олексій

Слідчий Якимов виявився  кругленьким, неповоротким чоловічком у поношеному і затертому костюмі часів його молодості. Однак  він викликав довіру та симпатію. Було в його голосі щось таке заспокійливе,  монотонне, що налаштовувало співрозмовника на позитивну хвилю. Чоловік розповідав, однак я  чекав  відповіді на  головне питання:  що разом робили  Сергій та Катя.

 —Автомобіль Рикова  зараз на майданчику тимчасового затримання  транспортних засобів, який знаходиться на території відділку поліції. Я вже призначив ряд експертиз.

— Куди їхав Сергій? – нетерпляче запитав я, долаючи внутрішню бурю. Слідчий  шмигнув носом та  зміряв проникливим поглядом.

— Я думав ви  скажете. Все-таки  він ваш заступник, друг, якщо не помиляюсь.  Час був  робочим, коли  сталась подія. Тож…

— Тобто, нічого не знаєте.  Коли допитуватимете Катю?

— Через годину планую поїхати в лікарню.

— От і  запитаєте в неї, куди  мчали, - буркнув я  і поспішив вийти.

— Стривайте, - зупинив  поліцейський. Він  завовтузився  біля  шухляд, дістав звідти  прозорий файл, в якому лежали  особисті речі   дружини. – Ось. Вилучили на місці події.  Телефон пані Катерини, напевне, ремонту не підлягає.

— А телефон Сергія? – я  знов наблизився до  столу.  Слідчий на хвилину завагався. В його очах читався сумнів.

— На ньому стоїть блокування, тому навряд зможете отримати відповіді на свої питання.

Здається, як чоловік, Якимов мене  розумів.

— Я мав  довірливі стосунки з  постраждалим. Думаю, він не буде проти, якщо заберу його речі. Можу написати розписку.

Чоловіча солідарність  взяла верх, і  поліцейський  простягнув чистий аркуш паперу. За кілька  хвилин він надиктував  текст, під яким я  поставив свій підпис.

Попрощавшись,  якомога спокійніше я полишив  стіни відділку.

Що творилось в моїй душі? Словами не описати. Хотілось кричати, вити, рознести все навколо. Дідько! Всі  здогадувались, яким чином  Катя опинилась в автівці  мого друга. Один я  останнім часом жив, мов у тумані, сліпо довіряючи матері  свого сина.

Впавши  на заднє сидіння автомобіля, наказав водієві  їхати  в лікарню. В руках я  тримав  гаджет Сергія.  Тіло буквально обпікав метал,  викликаючи  виключно  гіркі емоції.

Діставши з пакета телефон, я   прийнявся вводити пароль. Спершу набрав  дату народження друга. За  другою спробою  день, коли повернулись на демобілізацію. Також  не  підійшов. Я задумався,  пригадавши квітень, коли п’ять років тому  приїхав в гості до  Рикова. Перед очима постала  дівчинка  у білому безформному сарафані та з в’язкою кульок в руці. Вона так поспішала до брата, що спіткнулась. В останню мить я  спіймав Яну, а вона  ненароком випустила свою ношу, яка  барвистою зграйкою  полетіла в  синє небо.

Якими  були  безтурботними! Ми проводжали ті кульки очима і сміялись як малі діти. Тоді Сергій назвав нас однаково божевільними.

Друг дуже любив сестру. Можливо дату її народження  зазначив? Дідько! Я  не знав числа.

Водій давно зупинив  під  потрібною  будівлею, та я  не наважувався вийти. Не знав  чим апелювати перед Катею,  аби дізнатись правду,  не знав як  почути ту  бісову  правду.

Катя…

А якщо…

Ні…

Чи все-таки?

Я поспіхом набрав комбінацію  цифр…і.

Якого?

День народження  моєї дружини  - ось пароль до  розблокування телефону найкращого друга!

Пальці  намацали переписування.

Я не вірив власним очам.

«Як ти сьогодні почуваєшся? Я дуже скучив. Кохаю»,  - писав він.

«Ти сьогодні снився. Сон чудовий. Я щаслива», - відповідала вона.

«Скільки чекати? Я втомилась брехати Олексію. Сьогодні скажу, що розлучаємось. Я кохаю тільки тебе», - знову від Каті.

«Ще трішки,  кохана. Незабаром підпишемо», - чергова відповідь.

І так багато.

С..а!

Ласкаво просимо до клубу зраджених чоловіків!

Я заричав   і  щосили  гепнув кулаком по спинці сидіння, а тоді  прихилився чолом до нього та, не приймаючи реальності, захитав  головою.

Ні! Цього не може бути! Який  же я дурний. Пам'ять  намалювала  підтвердження моєї недалекоглядності.  Несподівані прогулянки з подругами, розмови  Сергія  поза моєю спиною, тривалі його відлучення з роботи.

Небо! Я відпускав його  спати з моєю дружиною!

Лють розривала. Бажання помсти, поєднаної з відчуттям душевного болю,  на шматки дерло мою свідомість.

Я хотів особисто почути з її уст зізнання.

І з його…

Я більше нікому не дозволю насміхатись з себе.

Рвучко вийшовши з автомобіля,  я гучно зачинив  дверцята та подався в приміщення лікарні.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше