РОЗДІЛ 8 "Боротьба із собою"

Вона не чекала, що я так  швидко зупинюсь. З розбігу налетіла,  вткнувшись носом в  мою грудну клітку.  До мене одразу долетів тонкий квітковий аромат, в якому переважали нотки пахощів  півонії. Я втягнув його на повні  груди. Дівчина одразу відсторонилась.

— Вибачте,  - скромно опустила   очі додолу. 

На мить я  замилувався  її дитячістю.  Ростом  вона сягала мого підборіддя, виглядала  втомленою і  ще худішою,  ніж в ночі.   На блідому обличчі  красувались  темні кола, які   свідчили про відсутність сну, а  кутики вуст  зсунулись, як буває в  людей, похнюплених  та  пригнічених поганими  новинами.

Ще в палаті  я  помітив на  її акуратному носику веснянки. Вони були надзвичайно милими й дуже контрастували  зі  світло-русявим волоссям.

Скільки їй? Коли ми  востаннє бачились,  вона   виглядала підлітком. В принципі, як і  зараз.

— Я хотіла запитати. -  ретельно підбираючи слова, почала  сестра друга.

Я  покосився на купу  сумок, що стояли неподалік від нас під стіною. Дідько! Напевне, в Яни нікого немає в місті. Сергій  ще непритомний, а  де ключі від його квартири мала  навряд  знає.  Я скривився.  Одне тільки ім’я Сергій викликало в моїй душі  тайфун, здатний рознести все довкола. 

Мабуть, дівчина перехопила мій  погляд,  бо поспішила продовжити:

— Ваша дружина… Здається, теж вчора потрапила в ДТП? Як вона?

У голосі знайомої  прозвучав  біль, чи то мені тільки здалось?

— Все гаразд.

— Добре,  - її очі – великі та чорні, мов  темне небо,   знову  винувато  опустились на підлогу. Дівчина   поспішила відійти.

Однак щось всередині не змогло її відпустити.

— Яно, - окликнув, - зачекай, будь ласка. Тобі  є де зупинитись?

— Ще не встигла підшукати житло. Я вчора одразу з потяга приїхала в лікарню. Зараз цим займусь.

Я важко видихнув.  Не по-чоловічому показувати свою слабкість,  тому міцно-міцно зціпив зуби. Зціпив, але запропонував:

— Можу відвезти тебе на квартиру Сергія.

— У мене  немає ключів,  - стиха промовила. Навіть через пелену своєї люті на  друга  я  відчув її страх. Дівчина  боялась  мене і нічого не могла з цим  зробити.   Вона нервово переступила  з ноги на ногу,   знову  спробувала відійти.

— Не тікай,  - я  рвучко вхопив дівчину за  зап’ястя.

Сам не знав, що зі мною  відбувається. Я  мав би ненавидіти,  розвернутись  і піти, натомість  нав’язуюсь цьому дівчиську із допомогою.  Сполохані очі вп’ялись в  мої. Я відпустив її  так  же швидко, як  дозволив собі необачність. Перед очима постав спогад. Той квітневий день. Як дзвінко  Яна сміялась,  як раділа, як літала метеликом по квартирі, а  потім в саду…

  Марево розвіялося, варто було  пригадати її прізвище. 

— У мене є ключі. Квартира  службова і  належить моїй корпорації .

Навіщо я  це  сказав? Навіщо  уточнив   власника  житла?  Яна гордо підняла підборіддя.

— Ви занадто зайняті. Не хочу обтяжувати. Сама справлюсь.

Правильно було б  піти  геть. Та  світла і  добра сторона мене, яку  ще не встигала вбити звістка про зраду  дружини з найкращим  другом,  взяла гору. Я  направився до сумок та  захопив  найбільші. Яна охнула,  однак   не заперечувала і  це вже  було   добре.  Мовчки ми спустились  до моєї автівки. Водій,  допомігши  покласти  речі в  багажник,  коректно відкрив  перед дівчиною двері  заднього пасажирського  сидіння.   Яна  зніяковіла  звичайному  жесту  і почервоніла  до кінчиків волосся.  Було видно, що дівчина  не звикла  до подібного, й  не знала як  поводитись. В  машині вона  забилась в самісінький  куток, крадькома  поглядаючи  через вікно на височезні будинки.

 Я  не знав, що сказати, а Яна банально боялась  промовити щось не те.

Я  відкинувся на спинку сидіння. Спробував  розслабитись.  У голові  крутилась розмова  з  Катею.  Точніше її істерика і  крик, які  лікарі  одразу кинулись зупиняти   заспокійливим. Я  нічого не  вимагав  мені пояснити. Просто без слів простягнув їй  мобільний телефон  Сергія.  Звісно,  колишня кохана  все  зрозуміла.

А тоді я  пішов  в  палату до людини, котру вважав справжнім другом, котрій  довіряв, як нікому.  На  той момент  я  забувся про Яну.  Я  хотів поглянути  Сергію у вічі. Не питати,  не влаштовувати  скандали чи більше того бійку, як, навчене, роблять в таких випадках ображені чоловіки. Ні! Поглянути у вічі і  запитати: чи справді він так  сильно кохав  мою дружину,  щоб зруйнував святі заповіді, в які я  вірив?  Невже почуття були настілки сильними,  що поняття дружби, сім’ї,  дітей  втратили своє значення?

Я  дістав  з  кишені  мобільний  телефон, чи  не  дзвонила гувернантка.  Вранці  пішов, коли малий  ще мирно спав у своєму  улюбленому ліжечку.  Пропущеного не було, тож я  набрав  її номер.

— Добрий ранок! Як Матвій?

— Прокинувся. Сьогодні  почувається краще. І  температури вже  немає, на щастя. За  пані Катерину питався,  - заговорила чітким, гарно поставленим голосом, жінка  по ту сторону зв’язку.

Серце пропустило удар. Що сказати малому? Як пояснити, що його мами у нашому житті більше не  буде?