РОЗДІЛ 17 "Зітхання"

— Жук, ей! Отямся! – я  легенько  взяла за плечі друга. Костя  стрепенуся, мов зі сну, і  одними губами  прошепотів:

— Прийшла…

— Що з тобою? Куди ти втрапив?

Не дочекавшись відповіді, я  спробувала підняти  знайомого. Хлопець, опираючись на стіну,  поволі звівся на хиткі  ноги. Однією  рукою він схилився на мене, іншою  шукаючи опору,  пошкандибав  усередину квартири.  

Я  допомогла йому  скинути  джинсову куртку, взуття  та  поволокла у ванну вмивати. Прохолодна вода  привела Костю до тями. Він  навіть почав  вимушено усміхатись.

— Вибач,  що налякав тебе. Я   не  хотів, чесно.

— Мабуть, сьогодні такий  день, що всі вибачаються перед мною. Тож видихни, ти не перший.

У  відповідь на почутий  сарказм, Жуков, наскільки йому  дозволяли це  зробити численні синці та  забої на обличчі, здивовано звів  брови, проте від зайвих розпитувань утримався. Я  взялася  швидко  обробляти рани антисептичними засобами.  Хлопцеві було боляче,  час від часу він мружився та  намагався  не сіпатись від  ватного тампона, яким я вправно орудувала.

— Ти  наче справжній лікар, - констатував факт, коли я   нарешті  сховала аптечку. – Дякую.

— Немає за що.  А тепер, будь розумничком,   розкажи, в яку  халепу вскочив.  Тихін?

Той скривився,   вагаючись із правдивою відповіддю,  хоча і без неї я  знала,  хто насправді  винуватець синяків Костика. Залишалось з’ясувати,   за яких обставин  йому  перепало на горіхи.  З огляду на  локацію побоїв,  він був як мінімум боксерською грушею  професіонала.

— Нехай це питання не хвилює твою світлу голівку. Маєш у що мене переодягнути? – хитро блиснув  білосніжними зубами, висловлюючи все дике небажання  копирсатися в  пережитому дні.

— Питання  не знято з порядку денного. Зараз принесу  одяг. Приймай душ, а  я  зготую вечеряти.

Вийшовши із ванної кімнати, у  братовій гардеробній знайшла прості  спортивні  штани чорного кольору та футболку із яскравими  надписами, котрі  вдало підходили по розміру. Все це віднесла  другові, який вже встиг стягнути із себе кофтину і  тепер стояв  до мене оголеною широкою спиною.   На мить розгублено  завмерла. Мускулисті  плечі вигравала  в  такт кожному рухові,  вони виблискували   витонченою рельєфністю супроти  освітлення. Оглянувся. Наші  очі зустрілись. Хлопець перехопив  мій погляд  та вловив  у ньому мимовільне захоплення його красою. Розвернувся  і випростався, а я, зашарівшись,  кулею вилетіла  на кухню. Було    до мурашок по тілі соромно, незручно, і… цікаво.

Відігнавши образ  друга,  розігріла тушковану картоплю та  накришила салат зі свіжих овочів. Допоки возилась, накривала на стіл,  Костя  повернуся. Тепер виглядав  бадьоріше.

— Ну, розповідай. Як  докотився із Тихоном  до таких масштабних синяків? – одразу приступила  до розпитувань, поклавши на стіл перед знайомим тарілку та ложку.

У відповідь  хлопець  залився багрянцем та  зніяковіло знизив плечима.

— Не  хочеш ділитись подвигами? Костю,  потрібно звернутись у поліцію з приводу твого побиття, а не усміхатись. Цей Саньок  мені дуже не подобається. А тепер взагалі  боятимусь за твоє життя.

— За моє? –  звузивши  очі, хлопець рвучко потягнуся  до мене і  кинув собі на коліна. Його опухлі губи  опинились занадто близько до моїх, а сильні руки  обвили міцніше  кайданів. – Ти  за мене турбуєшся? – хрипло запитав.

— Відпусти,   - спробувала вирватись, натомість Костя зарився носом  у волосся та глибоко вдихнув його аромат. Схоже, виконувати мою вказівку він не поспішав.

— А якщо ні? Що зробиш, Янко?

— Годі жартів!

— Я  не хлопчик, який жартує з цукерочками.

— Припини!

Костя тільки  хмикнув,  та все-таки  розслабив   захват, дозволивши втекти.  А  тоді  мовчки  подався в коридор, де   знаходилась  джинсова куртка. Повернувся з  нею в руках.

— Ось,  поглянь, скільки я  заробив.

Після цієї  фрази хлопець дістав із кишені  чималу стопку стодоларових купюр. Я витріщила очі.

— Жук,  ти  що когось  пограбував?

— Мала,   фільмів  передивилась? Я  ж сказав,   що заробив. Руками!

— У  що вляпався? – не втрималась. Внутрішнє напруження, викликане  хвилюваннями і  переживаннями,  прожитими за  день, виплеснулось у хвилю обурення та  крику душі.  – Ти  промишляєш рекетом? Звісно! Тихін нормальною діяльністю не здатний займатися!

— Я  заробив,  -  процідив кожнісіньке слово співрозмовник.  В очах спалахнула лють.  –  Це нагорода за один єдиний  бій.

— Бій?

Світ  під ногами колихнувся, а  віра у святу  доброту  Костика  похитнулась,  мов  зрубане дерево.

— Ти  бив  людину за гроші? – уточнила  з нотками жаху в голосі. Я тремтіла,  мов осиковий лист в передчутті  нестримного урагану. Хлопець зміряв мене  холодним поглядом і якось ображено поспішив   роз’яснити:

— Мене  також,  до речі, били. А взагалі-то  це  нормальний і швидкий  спосіб  отримати гроші.

— Не нормальний спосіб,  протизаконний. Я проти твоїх стосунків із Тихоном.   Спробуй  влаштувати, як мінімум,  без обтяжувальних обставин  для себе.