РОЗДІЛ 24 "Пропозиція"

 —А ви знаєте, хто конкретно перерахував суму?  - поцікавилась у лікаря.

— Ні,  попросив  залишитись інкогніто.

Ох, як це схоже на Жукова. Вирішив  погратися у  героїв і таємничих лицарів. Подякувавши  лікарю та пообіцявши приїхати за першої можливості, я  поспіхом набрала номер Кості. Той  обізвався  на останніх гудках.

— Привіт! Радий тебе чути,  - дещо насторожився  хлопець, та на  підозри не звернула уваги.

— Нам варто зустрітись. Де ти?

Хвилина мовчанки і  знову вагання у  словах:

— Біля лікарні, де  знаходиться твій  брат.

— Тоді  зачекай. Нікуди не йди, я  миттю.

Сяк-так умившись та змінивши одяг, я  чимдуж подалась на зупинку  громадського транспорту. Автобуса  довелось  зачекати. Я нетерпляче поглядала на екран телефону та ніяк не могла второпати, яким  чином Костику вдалось знайти таку чималу суму на  лікування мого брата.  Олексій відійшов  на другий план. Точніше я  заборонила  собі думати про чоловіка, поставивши за мету раз і назавжди викреслити його із свого життя. Наївна… Хіба можливо вирвати серце?

Нарешті потрібна маршрутка  жовтою плямою  замайоріла на обрії. Вскочивши у задушливий салон однією із перших, я  присіла на вільне крісло та прикрила очі.  Хотілось спати. Відключитись від думок, поринути у світ, де немає   пережитого сорому, якого довелось зазнати вранці. Я  почувалась  розіп’ятою,  приниженою. Душа нила, а сльози вперто виринали назовні, ніби   жодні  моральні бар’єри їм не були підвладні. 

На щастя, їхати від дому до лікарні близько, і  через короткий проміжок часу я йшла назустріч до Жукова. Ми домовились побачитись в алеї поблизу центрального входу. Коли брела вузенькою доріжкою,  пригадала, як нещодавно намагалась тут поговорити із Олексієм  як дізналась гірку правду  про стосунки брата із його дружиною.

Костю пізнала зі спини. Хлопець, вложивши руки у  кишені широченних спортивних штанів, піднявши  голову, роздивлявся крізь гілля небесну блакить.

— Привіт, - сказала  та, задихана і стривожена, завмерла в кроці від   хлопця. Пробачивши мене, він широко усміхнувся, а  я своєю чергою ступила  назад і прикрила від жаху  рот, аби не загорланити на увесь Божий світ. Фізіономія хлопця  була  схожа на відбитий шматок  м’яса.

  Із жахом  прикипіла  поглядом  до свіжих  ран та відбірних синяків.

— Здоров, мала, - винувато розвів руками.  Більше слів  не  підібрав.

— Костя…

— Тільки не жалій. Все окейно. Мене не болить. Зате результат  того вартий  був.

— Заради мене ти  ледь не загинув! – відверто крикнула. Звісно Жука ледь не вбили за  ті кляті гроші, які він пожертвував моїй сім’ї. Моє твердження викликало збентеження в  очах   друга, та він поспішив його приховати,  вдало  відвівши голову вбік.

— Я ж обіцяв.

— Костю. Те, що ти зробив… Твій   вчинок… Я  навіть не знаю, як дякувати. Завдяки тобі  мій  брат отримав   шанс підвестись на ноги,  розпочати все з чистого аркуша. Повір,  гроші, що перерахував, я  знайду, як повернути. Я віддам  до копієчки.

— Яно! – спробував  окликнути, та  емоції душили і я  нарешті  дала волю почуттям.

— Але я турбуюсь за тебе. І  не знатиму спокою, якщо встрянеш в халепу  чи продовжуватимеш  ризикувати  своїм  здоров’ям. Костику,  - обхопила  його  вилиці  долонями, - Костику, покинь Тихона. Разом придумаємо, як позбутись його пливу.

Я проникливо вдивлялась в  юнацькі очі, намагаючись віднайти  крихти  розуміння  складної ситуації та  бажання вийти з неї. Натомість   темна  поволока затягувала  глибокі озера навпроти.  Руки хлопця опустились на стан,  владно та сильно притягуючи до себе. У ніс  вдарив  ледь відчутний запах спортивного залу та поту. Спонтанно виставила руки вперед, наче вони могли зупинити  настирливість знайомого.

— Мені не потрібні твої гроші, Яно.  Я хочу тебе. Всю.

Я розгублено закліпала.

— Але… Але я не…

— Чш.. . – друг дитинства  швидко приклав  до моїх вуст палець і  заперечно, повільно похитав  головою. У його вигляді  було щось дике, первинне,  сильне. Воно змушувало моє бідолашне тіло тремтіти. Коли Жук  так швидко подорослішав,  перетворившись із шибайголови на сильного,  жорстокого чоловіка?

— Відповідь не вірна,  цукерочко, - продовжив він. - Не поспішай. Я не договорив.

— Жуков, я  лише  хвилююсь за тебе.  Не більше.

— Турбуйся. Я не проти. Тільки, будь ласка, в  законному статусі. Виходь за мене заміж.  

— Ні.

— Хочеш, щоб я  забрав  гроші назад  і твій  дорогий братик  залишився назавжди прикутим до ліжка? – рука міцно стиснула зап’ястя, якого ще вчора  делікатно і  ніжно торкався Олексій. Натягнулась  струною. Міцно піджала губи. Костя  не жартував.

— Навіщо ти так? – заковтуючи  сльози просичала в  нахабне обличчя. Мов звір чоловік вдихнув мій  аромат та носам провів пекельну доріжку по  щоці.

— Бо, виявляється,  солодкі цукерочки люблять силу. І гроші.

— Припини.