Розділ 10

Встала я у доброму гуморі. У ванній кімнаті привела себе в порядок. Щоправда, губа стала трішки опухлою, але навіть цей факт мене не засмутив. Прийняла контрастний душ, швидко посушила волосся, одягла чорні гольфи, чорні шорти та довгий светр, який ледве прикривав короткі шорти. Схопила сумку і вже готова була виходити, як стукіт у двері збив мене з пантелику. Спочатку подумала про Авалін. З усмішкою відкриваючи двері, побачила зовсім не Авалін.

— Ти?

— Після слова «ти» я перший раз отримав по пиці. Другий замах не вдався, сподіваюсь, третій раз не будеш намагатися цього робити! — сказав Даніель та без запрошення зайшов у кімнату.

Я спочатку обурилася, але не встигла нічого сказати, як чоловік закрив за собою двері, мало того — на замок. 

— А тепер поговоримо! — серйозно промовив Даніель та присів на ліжко.

Я була шокована від такої поведінки, тому, склавши руки на грудях, навіть не знала, що сказати. Спочатку він спопелив мене суровим поглядом, потім почав розглядати мене з ніг до голови, і, коли нарешті наші погляди знову зустрілися, помітила, як краї губ піднялися в посмішці.

— Що ти тут робиш?! — намагаючись тримати себе в руках, запитала.

Він примружився.

— Навіщо тобі Джері та Оллі з клубу «Віалон»?

— Це тебе не повинно хвилювати! — фиркнула та, присівши в крісло, закинула праву ногу на ліву. — Що ти хочеш від мене?

— Твій емоційний стан не стабільний!

Я широко відкрила очі.

— Іди до біса, Даніелю! — всміхнулася. — Ти взагалі не маєш ніякого права зі мною так говорити! — зіскочила з місця.

— Навіщо тобі Джері та Оллі? — строго запитав чоловік та встав із ліжка.

Він повільно почав наближатися до мене. А я кипіла від гніву. Як він сміє так зі мною говорити? Нахмурилася та почала відходити від нього на декілька кроків назад, адже розуміла, що відстань між нами зменшується. Щоб не дивитися в його гнівні сірі очі, погляд прикувала до його тату на шиї.

— Я тобі нічого не повинна говорити!

Даніель зупинився.

— Та ні, принцесо Міро, краще буде, якщо ти мені скажеш правду!

Ось тепер я дійсно відчула, що з моїм емоційним станом не все добре. Гнів був поєднаний із бажанням розридатися.

Принцеса Міра — так називала лише одна людина, і її поряд зі мною вже ніколи не буде.

— Що таке, Міро? Хочеш щось сказати мені?

Він стояв і знущався із мене.

— Не смій так називати мене! Ні-ко-ли! — гаркнула, і по щоках потекли зрадницькі сльози.

Даніель миттєво подолав відстань, яка була між нами, та, схопивши за потилицю, потягнув до себе та обійняв.Я почала бити його кулаком по грудях, а він лише сильніше обійняв мене та промовив на вухо:

— Я дійсно знав твою сестру. Вона постійно тебе так називала. Коли Вероніка говорила про тебе, вона вся світилася від щастя. Ти була її гордістю.

— Досить! Досить! — крізь сльози вимовила. — Ти, ти паскудник!

— Я знаю! — спокійно промовив та почав гладити спину.

— Даніелю, навіщо ти так зі мною?

— Я не зміг допомогти Вероніці. — Теплий подих доторкнувся шиї. Я підняла голову та подивилася на тату, не змогла дивитися в очі.

Обвила руками його спину та притулилася. Хотіла відчути спокій, захист, опіку, тому і скористалася моментом, доки він поряд.

— Ти таким чином вибачаєшся?

— Можливо. — Неочікувано поцілував у скроню. — Так ти скажеш мені, навіщо шукала Джері та Оллі?

— Ти прийшов із жінкою в кав’ярню, де я тимчасово працюю, і я випадково підслухала твою розмову.

Я підійшла до вікна та обійняла себе.

— Що ти планувала робити?

— Я лише хотіла дізнатися, хто вбив мою сестру!

— Тобі не варто таким чином шукати правду! Це може бути небезпечно!

Я повернулася до Дана та нахмурилася.

— Небезпечно? — хмикнула та опустила голову. — Я лише хочу справедливості! Щоб вбивця був покараний. Щоб він був спочатку підозрюваним, потім обвинуваченим і бачив лише те життя, яке буває в тюрмі, а не ходив на волі та не дихав тим повітрям, яким дихаю я.

Я закінчила емоційно говорити та перевела подих.

— Мирославо, я не повинен тобі говорити, але Оллі сьогодні вночі знайшли мертвим.

Я відразу не могла повірити в почуте. Не могла зрозуміти його слова.

— Оллі? Боже, він мертвий? — закрила руками обличчя. — Це жахливо. Почекай, а де тоді Джері?

— Я більше нічого не можу тобі сказати, але, якщо буде доведено, що Джері якимось чином причетний до вбивства Ніки, кримінальне провадження знову відкриють.

Я із запереченням захитала головою.           

— А якщо ні? Якщо не зможете довести його причетності?