Розділ 29

Прокидаюся в гарному настрою. Я б сказала навіть закоханому? Думки про Даніеля літають навіть у квартирі, його поцілунки та дотики опікали тіло, але це було так приємно.

Вчора, коли повернулася додому, зустріла місіс Бенкс. Жінка рада була дізнатися, що тепер я нова її сусідка. І мені приємно було знати, що, дякуючи Вероніці, адже в першу чергу це її заслуга, мене так добре прийняла жінка. Дзвінок у двері відвернув увагу від приготування кави. Відкрила двері й остовпіла. Перед мною стояли два кур’єри. Один тримав великий букет рожевих троянд, інший — м’яку іграшку ведмедя в поліцейській формі.  Саме так, у поліцейській! Я всміхнулася.

— Мирослава Авраменко?

— Так, це я!

— Розпишіться, будь ласка.

Один із кур’єрів подав мені документи. Я поставила підпис і зашарілася. Даніель. З квартири вийшла Клавдія, тримаючи на руках Матильду.

— Добрий ранок, люба! — щиро усміхнулася. — Давай я тобі допоможу! — помітивши мої намагання занести букет та ведмедя у квартиру, промовила жінка.

Я подякувала жінці та відразу занесла квіти до ванної кімнати.
Букет був тяжкий та величезний. А така краса повинна бути у воді, тому нічого кращого і не придумала, як дотягнути до ванної. У формі ведмедя знайшла записку від Даніеля. Усміхалась на всі тридцять два. Він запрошував на побачення. Я обійняла ведмедя та плюхнулася на ліжко. Гарний початок вихідного дня!
 

Чудовий та приємний настрій був зіпсований. Лише один її вид мене дратував! Це ж треба було, щоб такий романтичний вечір так закінчився, і все через появу цієї білявки. Маленький тарган на ім’я ревність прокинувся в мені та почав нахабно поводитися в голові та перейшов у серце. З кожним словом та нахабною посмішкою цієї Патриції він зростав. Я почала гніватися. Відверто скажу: я була на грані зірватися та набити їй лице. Даніель стиснув мою руку. Розуміла, що Дан офіційно не мій чоловік і статус закоханого та навіть мого хлопця немає. Це я лише влипла по самі вуха! Гнів та ревність так раптово накрили мене, що мізки не встигли відреагувати, а маленький тарган нашіптував, що Даніель вільний чоловік та може обрати не тебе. Коли нарешті ця блондиниста перекачана сучка покинула нас, а перед тим поцілувала Даніеля в щоку, я не витримала, поглядом провела її та висмикнула руку.

— Міро? — Дан усміхнувся. — Що трапилось, принцесо? — він обняв мене за талію. — Чому така нахмурена?

— Знущаєшся? — фиркнула. — З тобою тільки що фліртувала... тобто вона мала на це право... вона ж твоя дівчина!

На емоціях видаю якусь дурницю. Думки плутаються, і я ще більше хвилююся. Вбачаю, як Даніель хмуриться.

— Патриція була лише подругою по ліжку! — відповідає. — Хотіла правду знати, хто вона для мене? Почула?

Даніель стиснув мої руки.

— Вона поцілувала тебе... в щоку! В той час, коли ти тримав мене за руку! — гнівно вимовляю.

На мої слова Даніель хмикнув та опустив голову.

— Що смішного? — гиркаю.

— Ти ревнуєш? — підіймає обличчя та пильно дивиться.

— Ні! — ох, Міро, яка ти брехуха.

— Ну, якщо ні, то чому бісилася?

Не втримую цей зоровий контакт і відвертаюся. Даніель хапає мене за підборіддя та таким чином повертає моє обличчя.

— Міро, що ти хочеш від мене?

— Не розумію твоє питання!

— Скажи мені правду, що ти хочеш?

Він давить на мене. Це нереально витримати. Заплющую очі та відчуваю його теплий подих на щоці.

— Ну, я чекаю відповідь!

Торкається губами підборіддя, потім легко кусає нижню губу.

— Скажи мені, маленька, що ти хочеш? — шепоче.

Ми стоїмо посеред вулиці. Відкриваю очі та бачу, як нас обминають люди. Я боюся сказати йому правду. Кусаю нижню губу та вдихаю на повні груди.

— Ти дійсно не зрозуміла, що ти мені не байдужа? Що я тебе хочу не лише захищати, цілувати? Міро, я хочу пізнати тебе повністю, у всіх сенсах!

Я починаю тремтіти від його слів.

— Даніелю... я боюся і тебе втратити! — схлипую. — Ти навіть уявити не можеш, як я тебе тільки що ревнувала!

Дан всміхається та цілує. Жадібно, з натиском, і відразу знаходить мій язик. Я відповідаю йому з такою ж жадібністю. Наші губи сплітаються, язики танцюють в унісон. Даніель підхоплює мене на руки, несе до машини. Я цілую його тату, підіймаю очі та бачу, як позаду нас йде чоловік та дістає пістолет. Кричу. Постріл. Дан падає! Відлітаю та боляче вдаряюся спиною.

— Даніелю!!! — кричу з усіх сил.