Епілог

Пройшло два тижні. Два тяжкі та нервові тижні. Даніель у лікарні, я розриваюсь між роботою та домівкою. Ми не говоримо з ним про те, що трапилось. Ми не цілуємо одне одного навіть у щоку, коли зустрічаємось у лікарні. Я не можу сказати, що він став байдужим, але оце кляте слово «але» постійно хвилює! Відчувається напруга в кожному погляді чи дотику рук. Я вже накрутила себе так, що самій страшно становиться. Мої нерви на межі грандіозного зриву.

Коли у п’ятницю приходить повідомлення від Даніеля, після закінчення робочого дня я відразу мчу додому. Ванна. Накручую локони. Роблю легкий макіяж. Переглядаю сукні, так, саме сукні, тому що в повідомленні було зазначено, що Дан чекає мене в ресторані. Чорна, до колін класична сукня з невеликим розрізом спереду та V-подібним вирізом. Збоку блискавка. Все досить просто, але зі смаком. Взула підбори, накинула пальто, схопила сумку та зійшла донизу, де мене вже чекало таксі.

Я хвилювалася настільки сильно, що відразу не могла сказати назву ресторану. Водій посміхнувся та промовив, що таку красуню обов’язково дочекаються. Мені, звичайно, приємно було чути такі слова, але гадала, чи сподобається мій вечірній образ Даніелю. Чоловіка в класичному костюмі та білій сорочці незвично були бачити. Коли ми зустрілися, мій страх та нервозність зникли. Усмішка осяяла обличчя. Даніель взяв мене за руку, поцілував у щоку та, не відриваючись від обличчя, промовив:

— Я сумував за тобою. Ці тижні варті були того, щоб знову мати змогу обійняти тебе.

Упродовж всього вечора Даніель не зводив із мене погляду. Мені було приємно, але разом із цим щоки постійно були червоними. Під кінець вечора, коли заграла спокійна музика, Даніель запросив на танець. Я відчула його тіло, подих на шкірі. Однією рукою він обійняв за талію та стиснув її. Інша рука зустрілась із моєю, і ми переплели наші пальчики. Я притулилася до грудей чоловіка. Його спокійне дихання, стукіт серця заспокоювали мене.

— Ти неймовірна, — промовив на вухо.

Я підняла голову та легко поцілувала в губи.

— Даніелю, я хочу тобі дещо сказати...

— Не варто, маленька. Уже все пройшло. Мені дуже шкода, що ти проливала сльози. Мені соромно, що за ці два тижні я відсторонився від тебе.

— Я хочу нагнати втрачений час.

Я знову почала хвилюватися. Варто було переступити поріг квартири, скинути верхній одяг, як чоловічі сильні руки обхопили мій живіт. Такі солодкі та вже рідні поцілунки пройшлися по шиї. Я закинула голову йому на плече та закрила очі.

— Я хочу, щоб ти залишився, — тихо промовила.

Даніель вкусив за мочку вуха. Його руки блукали моїм тілом, а мені хотілося більшого. Від сорому та своїх бажань відчула, як горять щоки. Дан повільно розстебнув блискавку на сукні, доторкнувся до живота. Я підняла руки догори, і чоловік скинув із мене сукню. Підхопив на руки та обережно поклав на ліжко. Туфлі, панчохи, його сорочка та штани вже лежали на підлозі. Він навис наді мною та дивився прямісінько в очі.

— Міро, ти точно цього бажаєш? — тихо запитав.

Я поцілувала його, відсторонилася і в губи сказала «так».

— Даніелю, я... — очі стали вологими. — Коли я зрозуміла, що можу й тебе втратити, серце розривалося. — Взяла його обличчя в долоні. — Ти мені потрібний! Я не витримаю, якщо втрачу й тебе!

— Гей, маленька, не хвилюйся! Я буду поряд! — Даніель нахилився ближче. — Принцесо Міро, я кохаю тебе!

Від його слів по щоках потекли сльози, але ці сльози тепер були від щастя.

— Даніелю, я також тебе... кохаю! І з тобою хоче познайомитися моя родина!

Він цілує живіт, саме туди, де залишився шрам, підіймається вище та охоплює мою спину. Я вигинаюся йому назустріч. Відчуваю бажання Даніеля, не стримую себе і тону в його обіймах, підкоряючись йому повністю.