День 1 (20.06)

Сьогодні 2 день, як я умовно вільна. Отримала диплом, відсвяткувала випуск. Ще тиждень тому я задихалась від того, що мені не вистачає свободи, а зараз не знаю куди її дівати. Не працюю вже більше місяця. І мій хлопець – Андрій останнім часом дуже дивний. Весь час на роботі, майже зі мною не говорить, я не можу зрозуміти в чому проблема. Ми завжди розуміли одне одного з півслова до того. Тай у нас діяло умовне правило, ще з самого початку стосунків: ніяких довгих ображань. З цим розберусь потім. А зараз треба встати з ліжка, сісти за ноутбук  і почати шукати роботу.

Через декілька годин пізніше.  Надіслала заявку аж в три компанії:  перша – редагувати статті, друга – вести регіональну програму( майже нереально), третя – писати статті для майбутніх репортажів журналістів. Звичайно там є вакансії і ведучих, і ТБ журналістів, але я реаліст і прекрасно розумію, що поки мені це не світить. Не знаю, коли прийде відповідь, тож завтра знову займусь пошуками. 

Далі у мене по плану кава з подружкою. А потім приготую «святкову» вечерю для коханого. Хочу нарешті все налагодити. А ще я давно не дзвонила бабусі, зараз наберу – запитаю, як вона там. А потім мамі – у неї нарешті канікули. Добре бути вчителькою.  Певно сьогодні ще й з ліжка не вставала.( це ж тільки перший день, як закінчився табір) . Ну, а тато в мене економіст, подзвоню пізніше, він не любить як я тридзвоню без діла в робочий час. Нащо я це пишу… але ну ок, хай буде.

  Давно я вже не була на своїй малій Батьківщині, певно місяців зо два. Хочеться в село до бабусі , її курочок і качечок. Ніщо так не приводить в норму нервову систему, як відсутність інтернету. До речі, коли я минулого разу дзвонила Рижик, мій кіт, який вже давно живе у бабусі, таке витворив.  Поз’їдав всі листки з бабусиних вазонів. Я йому співчуваю. А ще мені вже давно пора збиратись.  Як добре, що всі мої звикли до того, що я завжди спізнююсь.