День 2 (21.06)

хочу

Навіть не знаю з чого почати. Сьогодні був емоційний день. Почався він з того, що моя подруга Марта повідомила мені точну дату baby shower. У мене місія купити кульку з правильним  кольором.  Самій дуже цікаво, але я стримуюсь і не заглядаю в конверт, бо ж буде на святі не цікаво. Не думаю, правда, що мене ще надовго вистачить.

Марта- це одна з моїх найкращих подружок. Ми познайомились , коли подавали документи в ВНЗ і з того часу нерозлучні. Я така рада за неї. Не можу повірити, що вже десь на початку грудня вона стане мамою. Ми ж ще такі юні… Як завжди забуваю, що мені вже майже 24.  А ще маю надію, що хрещеною стану я. Сподіваюсь, не буде так як з Василиною.

Я вже люблю її майбутнього малюка, тай її наречений в мене також хороший. Вони разом вже більше як три роки, але досі не одружені. Не бачу в цьому ніякої проблеми, але подруга дуже переживає, боїться, що люди будуть казати, що не по любові, а через майбутнє поповнення. «Обожнюю» переконувати людей, що їм має бути все одно на думку сторонніх їм людей, а рідні точно так не думають.

Я знаю її вже більше 5 років, а по відчуттях і взагалі півжиття, так хочеться, щоб вона була щасливою. На цьому хороші новини закінчились. Не хочу про це писати. Але вчора ввечері я дуже сильно посварилась з Андрієм. Я як і планувала приготувала смачну вечерю: запекла курку з картоплею, зробила салат, дістала вино.

 Настрій був просто чудовий. Спочатку він подзвонив і сказав, що затримається орієнтовно на годину.   «Ну окей подумала я, - певно щось сталось на роботі.» Прийшов аж о 9, а мав в 7. Сказав, що не має бажання так пізно вечеряти, пішов в душ і зібрався спати. Звичайно я не змовчала. Бо  витратила купу годин на готування, тим паче, що  роблю це не так часто, розігрівала їжу двічі… Добре, що хоч вино не відкрила, було б шкода. А він відповів теж претензіями, типу коли він просить мене про щось смачненьке, я відказую, що зайнята.

Слово за слово  і все перейшло у сварку. І він пішов. Вже пройшло дуже багато часу, досі ні слуху ні духу. Я теж не дзвоню. Набридли вже ці токсичні стосунки. Що вони потрібні тільки мені? Звичайно можна все спихнути на кризу 3 років, але я в таке не вірю.

Але, ну це найближча мені людина, я його кохаю, я звикла до того, що вже протягом останніх двох років я звикла  частіше говорити  «ми» , ніж «я». Тай взагалі я заміж хочу! Так ок, шуткую. Жартувати  можу, значить все ще не так погано.

До речі,  в мене сьогодні перша співбесіда.  Ще вчора прийшов лист від редакторської контори, підозріло швидко , схоже, їм просто дуже-дуже сподобалось моє резюме.  Але  я не хочу нікуди йти. От, як я маю переконати людей, що достойна тієї роботи, якщо сама невпевнена чи її взагалі хочу.

Поки продовжу шукати  вакансії і якщо пощастить надішлю ще декілька резюме.

Подзвонила до батьків і в них як завжди: знову розлучатись хочуть, бо як завжди посварились через якусь дрібницю. Всі оточуючі дивуються,  як вони вже 30 років разом. Думають пощастило, що ще замолоду знайшли любов на все життя. Ох, пожили б вони з ними хоча б місяць. Або ну добре вже, відкрию секрет :  покричали, посварились, мало не розлучаються, зіпсували всі нерви мені та собі, крига станула, помирились, ідилія близько місяця. І власне кажучи,  можна починати спочатку.   От,  тільки жалінь одне на одного  по телефону мені не вистачало .  Але я все одно дуже – дуже їх люблю. А ще я не була в них вже стільки часу… Все обіцяю собі , найближчим часом з’їжджу до них. Тим паче у мами день народження на наступному тижні.

 Треба подарунок купити… ненавиджу цей процес. Особливо, коли вибираю мамі, бо їй ніколи не вгодиш! А цього року ще й бюджет обмежений.

А ще в моїй голові крутиться « Я хочу на Мальдіви». Тільки не  починай співати, тільки не це!

на Мальдіви». О ні тільки не співати, тільки не це!