Один рік мого життя

День 3 (22.06)

На роботу мене не взяли. Ой, це ж я виходить брешу, коли напишу , що мене не взяли. Мені сказали, що в разі потреби передзвонять. Хоча, хіба це не одне й те ж саме. Я і так знаю, що цього не буде.

В принципі зрозуміло чого : я була без настрою, пасивна, а також в мене немає досвіду в подібній роботі. Ну і до біса, все одно там працюють за плаваючим графіком, вихідний може бути вівторок, а може й взагалі не бути. Нащо мені таке треба.

Тільки - но знайшла ще три вакансії, які зацікавили і відправила резюме. Чекаю. А ще вчора ввечері я не витримала самотності і подзвонила Андрію. Він сказав, що ображений, чекає вибачень, або залишиться жити з Марком( його другом), тим паче, що тому якраз потрібний сусід. Ну як так хоче, то нехай живе! Чого саме я маю просити пробачення!? А головне за що?

Я зараз біжу на каву з подружкою. Ми знайомі, ще з першого курсу універа. Її звати Соня, а ще вона затята кар’єристка. Її проект взяли на опрацювання на гору. Дуже за неї рада. А ще завжди відчуваю себе дуже «тупенькою» поряд з нею. Але це вже дрібниці.

А потім буду збирати речі. Зі зла купила білет до батьків. Андрій про поїздку нічого не знає. Але сам винен.

Юлія Цюрик

Подобається

#2881 в Сучасна проза
#2067 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись