День 5 (24.06)

) Я вже в батьків. А з подругою вчора посиділи добре.  Василина до народження дітей мала досить приголомшливу кар’єру, як на свій тодішній вік. Вела маленьку рубрику в ранковому шоу на центральному каналі. Я щоразу дивуюсь, як вона  могла проміняти майбутню реально успішну кар’єру на дітей. Ні, це НЕ погано, просто я б так не змогла, от і все. Хоча синочки у неї дуже класні, Даньці вже 4 і він такий Дорослий, а Женічці 2 – найспокійніша дитина, яку я бачила. З чоловіком вони вже півроку , як не разом. Отак буває…  Там все серйозно: зрада, скандали.

Кожного разу дивуюсь, як вона при цьому всьому радіє дрібницям, завжди усміхається, має приголомшлений вигляд. А ще вона веде свій блог, який і приносить їй гроші на проживання. Каже, що хоче повернутись на канал, тримаю кулачки, щоб її взяли. Хоча дивимось правді в очі, 5 років – це надто багато для телебачення, всі за неї забули.

 Певно треба описати , як вона виглядає… Ой,  який я поганий автор. З описами в мене ще в школі було важко, але треба хоч спробувати. Василина  кароока брюнетка, струнка і висока, з кирпатим носом, ямочкою на підборіді, волоссям до колін і родимкою біля правого ока.

Це та дівчина, яка ніколи не страждає на брак уваги чоловіків, хоча ніколи цього не помічає. Як же хочеться, щоб вона зустріла справжнє кохання, але їй явно зараз не до цього. І не важливо, що в неї діти – хіба це перепона!?

Добре, що колишній чоловік, хоч від дітей не відрікся, хлопчиків часто забирає і любить.

Ой, щось я заговорилась.  Як висновок, хочу сказати,  що намагаюсь в неї навчитись бути щасливою.  Мої проблеми досить мізерні проти її.  Ну все, мотиваційні монологи закінчились. Ми з нею побалакали і я побігла на автобус.

Я народилась аж за 300 км від столиці, кататись туди-сюди вже звикла, хоча спочатку витримувати 5 годин в дорозі була ще та пригода. Я  використовую цей час для того, щоб релакснути. Навушники, музика – і 5 годин, як одна мить. Інколи читаю книжки, але це вкрай незручно, бо постійно трясе.

А ще  дорозі їхала – зі мною сидів  хлопець, пропонував познайомитись. Хоча ну як. Він знав моє ім’я, тож знайомилась тільки я. Виявляється, його батьки живуть по сусідству з моїми, ще й товаришують. Мої  переїхали на нову квартиру, коли мені було 19, тож звідки я можу знати… я його декілька разів бачила, але ніколи в мене не виникало бажання  поговорити з ним. . Мама показувала мої фотографії, коли він приїжджав минулого разу…Тут просто без коментарів

Він  - військовий, декілька років тому закінчив навчання, потім у нього були бойові навчання недалеко від столиці, а через два тижні він їде в АТО. Навіть уявити не  можу, як його батькам, що вони почувають. А він просто відважна людина, яка їде гратись зі смертю.  Ми проговорили всю дорогу, потім разом йшли додому. Тему особистого теж зачіпали, він два роки тому розійшовся з дівчиною, і з того часу жодних стосунків не заводив. Каже, що не хоче, щоб його чекали, от коли повернеться , тоді можна. А в мене одразу промайнула  дурна думка: а коли то буде і чи буде взагалі… соромно за такі думки.

Він запросив мене на чай, але я відмовилась посилюючись на те,  що хочу провести час тільки з батьками, бо  приїхала не надовго, та й ще  скучила. Та й як би це виглядало зі сторони, у нього там теж батьки. Хто я така, щоб забирати у них час з проведений з сином, який через два тижні їде фактично на війну. Тай  взагалі у мене стосунки!

Хоча Андрій досі не вибачився, не запитав як у мене справи , не подзвонив. Не цінує мене …

Отак ми дійшли додому, а там тільки двері мама відчинила – такий запах!  Мій улюблений вишневий пиріг  на столі!  За нього я ладна і поговорити і танець станцювати і багато чого ще.  Сподіваюсь, ви зрозумієте мої жарти…

А ще виявляється Рижик тимчасово живе з батьками. Він дуже постарів, гратись вже не може як раніше, весь час спить, ходить тільки на кухню , в туалет і одразу на ліжко   і це дуже сумно. Він дуже цінний для нас – як  справжній член сім’ї , як молодший і улюблений син для моїх батьків.  Він реально все  розуміє .  Рука тремтить, як це пишу…

Треба переходити на якусь іншу тему, бо про тварин я ще довго можу розказувати.

У нас, до речі, з мамою була невеличка сварка сьогодні на побутову тему. Але ми швидко помирились.  І до мене така думка зараз прийшла…я стала дорослою тільки тоді, коли пробачила своїх батьків за образи дитинства. Це було , до речі, не так давно. Але зараз я задоволена нашими стосунками. Я можу з ними поділитись усім, так само, як і вони зі мною. Довіра – ось що головне.

Пішов в дупу той Андрій, хочу побути дитиною. Буду пасти качок завтра з бабусею в селі, пекти шарлотку і просто насолоджуватись життям! Мені зараз так добре, що аж тошно.