день 6 (25.06)

Вчора все відбувалось, як і планувала. Спекла шарлотку, вона вийшла дуже смачною, що там ще…проводила час з батьками,  на обід вийшла на каву з давньою подружкою, хоча краще сказати -  однокласницею. Це єдина людина не з рідних, з ким я  спілкуюсь в рідному місті. Та й я сподіваюсь, що вона перебереться кудись, де  перспективніше. Адже Аля молода, красива, розумна,  а що головне - амбітна.  Вона мріє про закордон, вчить мову. Я скептично ставлюсь до того, що вона переїде в іншу країну, але не подумайте ні в якому разі не засуджую. А під вечір ми з батьками поїхали в село. 

Там проходило майже кожне літо мого дитинства. Я завжди, як приїжджаю відчуваю таку ностальгію…  В дитинстві у мене  було 5 друзів  на кутку мого віку. І що ви думаєте, одна я не заміжня. Ага…стара діва.

А Андрій досі ображається і в мене прокрадаються конкретні такі сумніви чи з тим чоловіком, що треба я проводила останніх два роки свого життя. Може він мене і не кохає… Одне добре, я точно знаю, що він мені не зраджує. Принаймні зараз. Бо сусідка,  друга в якого він живе,   моя  добра знайома  і вона мені все докладає. Так- так все ще ой як заплутано! Кожен вечір у хлопців, як вона розказує, проходить  за одним  сценарієм : прийшли, дивляться щось, хтось йде за пивом та чимось смачненьким, раптом ні з чого приходить з іншими друзями і зависають до ранку: ну як…приставку грають.

Оце в його розумінні називається « відпочинок від монотонного життя.»  Ще б він після такого відпочинку залишився в стосунках! Переживаю, щоб хоч з роботи не вигнали, бо ж сто відсотків дрихне на робочому місці.  Я трохи з цього приводу розлючена.

Але природа заспокоює : ходжу по подвір’ю, нюхаю запах квітів,  а ще вже майже достигла рання полуниця, вже  не можу дочекатись, коли з’їм першу.

У мене залишилось всього 5 днів тут.. І це, якщо раптом не подзвонять за роботу.  Але хай тільки спробують, я ще по гриби маю сходити!