Один рік мого життя

День 8(27.06)

Я таки пішла. Але почувала себе м’яко кажучи не дуже комфортно. Це моя подруга дитинства, старша за мене на 2 роки, і вже 5, як одружена і мама двох дітей. Тих дві години я слухала, які в неї класні діти, і сволота – чоловік. Ну мені ж не обов’язково це знати… І взагалі нащо тоді одружувалась!

Все не хочу згадувати про це. Ми , як в старі добрі часи, пішли з татом в ліс, пропали на 4 години і принесли повні торби. Якщо точніше , то два пакети і повну татову сорочку, співчуваю бабусі, яка це потім буде намагатись відстірати. Мене зараз чекає чищення грибів.

Тай ми ж робили хорошу справу, вигуляли нашого собаку Піта , ну як нашого- бабусиного, але я ж його теж люблю. Через декілька днів собаці вже буде аж 15 років. Йому вже важко бігати, він часто відпочиває, але я досі бачу запал в його очах, коли виношу з хати повідок. У мене з Пітом стільки спогадів. Душа розривається, як уявлю, що його скоро може не бути..

Що це я… Плачу оце над зошитом. Краще піду допомагати у чищенні, а потім заварю собі чаю, візьму книжку і порину в світ літератури.

Юлія Цюрик

Подобається

#2879 в Сучасна проза
#2068 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись