День 13 (01.07)

Невже настав липень? Так швидко…І отак завжди тільки літо, одразу раз дня і немає. Вчора я зробила справжній подвиг і таки обійшла всі заплановані магазини. Але раніше треба було думати, сама винна. В подарунок обрала піжаму. Знаю – знаю, на перший погляд це дуже бонально. Але це така,  що у ній реально можна виходити в світ і ніхто не запідозрить, що це домашній одяг. Ох, вже ті тренди…обійшлось мені не так вже дешево, як я думала.  Я купила  святкову коробку, поклала туди піжаму, а ще заховала її улюблений крем для догляду за обличчям та гель для душу.  Хочу ще накидати туди її улюблених цукерок, щоб був вау-ефект.

Так, я могла не паритись і просто подарувати гроші, і я знаю, що це трохи по дитячому. Але так вже склалось, що я завжди дарую дівчатам особливі подарунки, з особливими підтекстами, вони до цього звикли і навіть навпаки: чекають з нетерпінням, що ж там буде.  Цього разу вийшло не дуже креативно, але вже як є. 

Зараз готуюсь до зустрічі з Андрієм,  ну як готуюсь, одягнулась, нафарбувалась, тай от не знаю, чим себе зайняти. Трохи лячно. О, хтось дзвонить у двері.

Той самий день. Ввечері.

Не знаю, що тут і написати. З одного боку він хоче йти на контакт, миритись, а з іншого у нас тотальне нерозуміння одне одного. Я йому сказала, що вже  хочу нормальну  сім’ю, що проблеми маємо вирішувати ми, а не друзі за нас, що все треба проговорювати, а не поводитись, як в дитячому садочку. А він мені , що не хотів сваритись, просто був без настрою, а я його не зрозуміла в той момент. А ще закинув претензію про мою поїздку до батьків. 

Врешті вирішили зробити вигляд, що цього тижня в нашому житті не було і почати все з чистого аркуша. Але є одна проблема : мені 24 і я задумуюсь про сім’ю, дітей, будинок, роботу. А йому 30 і він не надає перевагу думанню про майбутнє, живе одним днем,  і хоче щоб я виконувала функції ЙОГО Мами.

Зараз він поїхав до друга забирати речі… А я розумію, що не можу перестати ображатись і не дуже радує.