День 21( 09.07)

) Додому повернулась аж о 1 ночі, що було очікувано. Це не міні вечірка вийшла, а ціле весілля. Ну що треба ж потягнути інтригу.. Але всі вже і так знають, буде хлопчик! Марта аж плакала від щастя -  вони з чоловіком мріяли саме про сина.  А в мене тут підозри, що нас з дівчатами суджені тільки сини, що не весело, бо я з дитинства мріяла про принцесу. Ну от, що це таке! Вже 3 хлопчик в нашій компанії!

Добре, що і для нас це було секретом, бо було б взагалі не цікаво. Забави перед лопаням кульок були дуже цікавими, ми ділились на команди  за хлопчика і дівчинку і змагались між собою, дуже багато сміялись, ведучий відпрацював на 100 відсотків. Я дуже щаслива , що прожила такий день. Досі під великим враженням.

До речі, Андрію взагалі не сподобалось, каже , що не розуміє нащо влаштовувати свято ще навіть не для людини …все одно дитина не зрозуміє, не згадає і так далі. Але він взагалі не любить і не хоче дітей. Це болюча тема…

Він каже, що наважиться  тільки років через 10, коли буде стояти на ногах, побудує кар’єру, будинок, що там ще…список великий. Але через 10 років мені вже буде майже 35 і для мене це запізно… І хто знає чи зможу я народити тоді.  Чим я наповнюватиму своє життя цих 10 років?! Це ще одне, що мене від нього відштовхує.

От ніби вже все налагодилось, а мені не полегшало. Я себе запитую щодня чи кохаю, виявляється що так. Але чому зараз мені так боляче?