День 26(14.07)

Ще один день за монотонною роботою минув. Все більше і більше переконуюсь, що це не моє. Мені дуже важно стільки часу всидіти на одному місці і при цьому ще й бути дуже уважною. Сказала про свої переживання Андрію, а він мене взагалі не розуміє. Каже, це хороший шанс, чудова робота, головне стабільна… В його словах є частка правди, але… і для душі хочеться.

Тай начальниця сьогодні насварила :  сказала, що дуже повільно редагую тексти, але я справді старалась…Це перші в моєму житті такі великі тексти і мені треба трохи часу, щоб навчитись. А ще знову знайшла дві невиправлених помилки за 5 сторінок і знову кричала. Залишилось два попередження. От , якби знати, що я пройду в наступний тур, вже б звільнилась, але  ніхто такого не знає. А на шиї в Андрія сидіти не хочу тай і не можу. Він ніколи нас двох повністю не забезпечував. Так,  певний час, він вкладав  в сімейний бюджет більше, але й мене були добре оплачуванні  підробітки. Ми звикли до такої системи і міняти її буде дивно. Тому я і далі буду працювати на тій клятій роботі…

Ой, до речі, я ніколи не розказувала, де він працює. Ну що ж краще пізно ніж ніколи. Та таке навіть не дуже цікаво розказувати : він звичайний, хоч і висококваліфікований і успішний адвокат. Працює в одному з дуже популярних бюро. Клієнти там впливові, платять добре, але перед засіданнями  щоразу Андрій собі місця не знаходить.  Ми рідко говоримо про якісь робочі справи, тож кого він там захищає,  чесного чи ні,  сказати не можу. Тай якось не дуже хочу вникати в ті схеми. От на днях в нього засідання, то ходить як в воду опущений, хоча по факту, ще ж нічого сумного не сталось. Коли він вже навчиться лишати роботу на роботі! Як мінімум це згубно для його власних нервів.

А ще він мені зранку натякав, що давно пора б з’їздити до його батьків. Не те, щоб я проти, просто треба поволі на море збиратись, тай за своєю ріднею дуже скучила. Треба буде поговорити про це з ним вечері. Його мама з татом, сестра живуть за містом і… Ох, у мене з його батьками м’яко кажучи холодні стосунки. Взаємно одне одного не любимо, але намагаємось цього не показувати.  Не те, щоб ми одного прямо ненавиділи, скоріше просто не відчуваємо любові чи симпатії між собою.

Настя, сестра Андрія, молодша за нього на 10 років, наступного року буде закінчувати школу. От з нею ми ладимо прекрасно, каже, що хоче бути схожою на мене. А таке слухати однозначно приємно. У неї зараз активний вибір майбутньої професії. Вона дуже любить малювати і мріє стати художницею, а батьки категорично проти. І Андрій теж. Десь два місяці тому ми навіть посварились з ним з цього проводу. Як вони не можуть зрозуміти, що це Настіне життя і вона сама повинна вирішувати як його прожити. Тим паче вона реально талановита, а вони мають кошти, щоб дати їй відповідну освіту. Тай за більше як рік, вона сама може передумати, змінити пріоритети, нащо їсти нерви дитині вже зараз!?