День 31 ( (19.07)

  Робота… Я втомилась, а ще дуже зла. По- перше, я дуже довго їхала додому через ті кляті затори, і нащо я сідала на маршрутку…Краще б пішки йшла і те б було швидше. Хоче йти пішки в зливу і десь в +7 така собі ідея, погоджусь.

Я тут подумала, виходить я цей день прожила в пусту, пробула на роботі з 8 до 8, поки доїхала додому вже в ліжко треба моститись. А коли відпочити? Коли з Андрієм побути? Коли жити врешті решт?

Тай для мого організму згубно сидіти стільки.. Спина вже почала боліти, і далі буде ще гірше. То може нащо я мучу себе… Ох, кожен день одне й те ж саме. Мрію про звільнення, але чомусь цього не роблю.

Я сьогодні здала нарешті повість. Не знаю чи сподобалось начальниці чи ні, бо сварили вона мене за інше, я десь хвилин 30 просиділа без діла. Ніхто не дав мені нову книжку на редактуру, але ж я чесно запитувала і в Насті, і Ліди.. Вони сказали, що я можу спокійно передихнути поки мені не надішлють на робочу пошту. От і довідпочивалась…Виявляється я мала піти до директорки і сказати, що на пошті нема документа і мені б надіслали протягом 5 хвилин. Пригрозила мені звільненням, як завжди, нічого нового.

Вона кричала на мене в кабінеті, на очах у колег. Після перепалки Настя та Ліда  пояснили мені що вона зі всіма  новачками так, і що вона не збирається мене звільняти, бо я навпаки добре працюю, просто їй треба показати свою зверхність, щоб я навіть не думала про те, щоб десь- колись в далекому майбутньому зайняти її місце. А ще розказали, що вона вже 3 роки як розлучена, син  дорослий і живе окремо, тож  робота- це її єдине місце соціалізації, якщо можна так сказати. Їй там дві жінки «підслужують», то вони щось типу подруги. Хоча Настя каже, що вони ще ті змії.

А взагалі, завтра йду просити в начальниці відпустку, і якщо не відпустить( а вона певно так і зробить) , то прийдеться писати заяву на звільнення. Уявляю як на це відреагують всі мої рідні…алея вже думками у відпустці , залишилось  всього 4 дні.