День 36 (24.07)

От і нарешті цей довгоочікуваний день настав. Ми встали в 4 ранку, виїхали о 5, а вже о 12 були на місці. Комусь їхати в ночі краще, але не нам, бо ми їдемо з друзями і  не хочемо досипати по черзі в машині, хвилини разом надто цінні. До речі, Юра, брат Кіри взяв з собою песика  Денні, він такий милий, хоч  йорк-тер’єр. А ще ми не пожалкували ні на секунду , що поїхали 2 авто, бо багажники були повні, а ще жарко і тертись одне об одного було б так собі.

Ми всю дорогу з Сонею розважались як могли. Спочатку говорили про все на світі, потім Андрій ввімкнув нам музику і ми співали, навіть підтанцьовували. А ще  кожних 2 години ми зупинялись на десять хвилин , щоб перепочити або поїсти. По приїзду заселились в кімнати, навіть не розкладали валізи, одразу переодягнулись і побігли на море.

Ми навіть забули про продукти і вони зіпсувались в багажнику під палючим сонцем. Але це взагалі не важливо. Купались, лежали на сонечку, дуркували аж до 8. Потім вечеряли в місцевій кафешці. І аж по приходу додому я згадала про резюме. Залишила друзів на літній терасі і побігла все виправляти. Ніби пригод не було. Мені через декілька секунд прийшла відповідь, що лист отримано, тож все добре. Зараз десь 11 і ми порозсувались по своїх кімнатах спати.  Завтра будемо снідати у Кіри, вона любить готувати, тож взяла на себе цю благородну місію, та її продукти на відміну від наших залишились живі.  Ох, я вже в передчутті її лазаньї.  Вона і в гуртожитку нас всіх вічно годувала, тож в принципі нічого не змінилось.

Ох по доброму пора б уже спати. Але я не хочу! Тож продовжу писати нісенітницю. Завтра ми хочемо влаштувати собі рибний день. Накупимо різних морепродуктів  у рибалки і будемо ввечері ними смакувати. Що – що, а їх я просто обожнюю. А ще Андрій не їсть кальмарів і мені дуже вигідно, завжди його порції забираю собі.

А ще говорила з мамою. У них з татом знов якась війна, я так і не зрозуміла за що.  От ніби ж разом 30 років, ніби навіть гороскоп пише, що в них 10\10 за сумісництвом, а все одно час від часу псують одне одному нерви. Живіть за шкалою від дуже погано до дуже добре. Я коли була маленькою намагалась зрозуміти чого так. І зробила один висновок: так просто жити веселіше, от і все. І вже навіть не переживаю таким новинам. Ну позлиться мама день-два, ну пошукає квартиру, щоб переїхати, потім побачить ціни, трохи заспокоється, тато за цей час охолоне і піде на примирення. Певний час все буде ідеально, а тоді знов. Вони чудові люди і батьки, але як ви вже зрозуміли психологічна травма дитинства в мене мається. Я розумію, що ідеальних стосунків без сварок не існує, але не обов’язково це робити при дітях.

А ще мама досі  має дуже тісний зв'язок з бабусею. Вони діляться одна з одною прямо усім. І з одного боку я цим захоплююсь, а з іншого у мене з мамою не так і в принципі наші стосунки мене влаштовують. Все Андрій буркає за світло. Пішла но я спати.