День 37 (25.07)

) Вчора о 2 ночі Кіра постукала до нас в кімнату з пляшкою шампанського, ми ще не спали, але були на межі. В результаті всі 6 пішли до моря. Сміялись, говорили, дуркували до 4 ранку.  Соня та Юра робили вигляд , що не помічають одне одного, намагалися навіть йти одне від одного на відстані. Певно там симпатія. Принаймні дивитись на це дуже смішно і мило. Забула сказати, що ми їх поселили разом в двомісний номер,  тож якось комунікувати їм прийдеться.  Взагалі так не планувалось, але хазяйка подумала, що приїде 3 сім’ї,  це був єдиний вихід з ситуації. Юра дуже перспективний молодий хлопець, працює на ТБ режисером  другого плану на одному шоу.  Розумію, що на перший погляд друзі не дуже сумісні, але особисто я хочу, щоб Соня нарешті відволіклась від роботи, не відчувала себе самотньою, а навпаки щасливою.

Так, вона постійно каже, що не створена для стосунків і їй ніхто не потрібний, але звучить це дуже сумнівно.

А так, план встати о 6 на світанок успішно провалився. Нас розбудили о 8:30 Кіра з чоловіком. Треба було бачити, які вони були злючі, бо дуже довго до нас стукали, тай море ж чекало. До речі, лазанью вона таки зробила. Не уявляю правда, коли і  як встигла. Потім всі переоділись в  купальники і бігом побігли   на пляж.

Море було теплим, майже без хвильок, тож з води майже не вилазили. Щоб грати волейбол у воді,  взяли з собою м’яч.  І він  навіть скоїв побіг. Але  Андрій добре плаває і встиг догнати.  Взагалі на пляжі стільки люду, що якщо не зайняти місце з самого ранку потім це зробити проблематично. Але ж не одні ми  поїхали в відпустку, тож все нормально.

Обідали ми в одній невеличкій  тайській кафешці. Було смачно і екзотично, потім поспали  в період піку спеки, а ввечері  знов на пляж.  В перерві між запливами грали карти і я програла аж 3 рази  і всі ті рази виконувала бажання. Ох і весело ж мене було бігати за пивом аж додому або пливти на швидкість.

Вечеряли так як і планували – морепродуктами. А вечір зустріли на терасі, дзвонили друзям, які не поїхали, дурачились, багато-багато говорили. Мені не віриться, що ця казка- моє життя. Можна так буде і завтра, і через рік, і через 15 років?