День 55 (12.08)

Я не знаю як написати про все що сталось. Рука трясеться, не хочу вірити, що це правда, але ж якщо напишу то… Ок, треба це зробити!

 Коли я приїхала додому  помітила в кухні  домашню їжу. Андрій ніколи не готував сам, як готує його  мама я знаю.  Так як він був вдома,  я навіть перервала мовчанку і запитала. Відповів, що це його  нова секретарка Олена допомагала йому з харчуванням. І додав, що це я винна, бо залишила майже пустий холодильник. Сказати, що в мене був шок нічого не сказати. Окей, може в чомусь і я винна, але, що вже не можна було витрати декілька сотень гривень і купити щось в кафе, ресторані, врешті решт в супермаркеті і самому зготувати!? Так хотілось викинути її лоточок з борщем через вікно.

Але я стрималась і всього лиш зачинилась в спальні і впала в затяжну істерику.  Я ж розумію, що це все не просто так, що вона сто відсотків поклала на нього око. І якщо він дозволяє собі їсти її борщ, то і все решта з часом дозволить. Я впевнена, що він ніколи не зрадить мене фізично, бо в нього з приводу цього принцип, але морально…  Дозволяти себе обіймати і так далі – це теж зрада.

Я в глухому куті. Що мені робити?! По- факту Андрій ображається на мене через те, що я була трохи п’яна, хоча сам поводить себе нічим не краще. В моїй голові стільки хаотичних думок, але жодної нормальної…

А ще мені передзвонила Настя , слава Богу, це було до того, як я  приїхала додому. В малої справи не кращі, виявляється, після її «мирної» розмови з мамою, та забрала в неї телефон на 24 години, зате, що Настя сміла їй перечити. Добре, що вона не проговорилась за мене, бо був би скандал ще більший. Інколи в мене складається враження, що ця світла, добра і дуже мила дівчинка не з цієї сім’ї… Мені її знову та ще більше шкода.

 Навіть якщо раптом ми з Андрієм розійдемось, я не покину малу, принаймні буду намагатись підтримувати спілкування до поки їй це буде потрібно.
 Тепер до новин моїх. Залишилось всього два дні до останнього етапу. Намагаюсь налаштовуватись на хороше, а ще  мрію про те, що буде якщо все вийде. Хоч настрій на дні,  все одно є ще трохи бажання щось робити. Так хочеться розвіятись… Може зараз наважусь і подзвоню Марті і запропоную подихати свіжим вечірньокиївським повітрям.  А може ще Вася до нас приєднається, якщо буде вільна.  Ох як хочеться про все забути і просто бути щасливою.