День 59 ( 16.08)

Вчора я напилась так, що вперше в моєму житті мене в прямому сенсі везли додому. Тай привід був так сказати… Ні, Соня не з Юрою.

В нього, до речі, є дівчина, просто їхні стосунки перед поїздкою тільки зав’язувались, тому він нікому нічого не казав. Але Соня з ним в прекрасних стосунках,  справді ходять інколи одне до одного в гості, але парами. Так, вам не почулось. Три дні тому ця красуня почала зустрічатись зі своїм шефом  Єгором. Не те щоб я здивована, скоріше ображена, що вона не розказала нікому з нас, що в неї є  симпатія. Тепер зрозуміло, чому вона стільки часу проводила на роботі… Ну ок,  погана аналогія , але сенс думаю зрозумілий. Єгор приїхав до нас десь через годину після того як зустрілись всі ми.  Соня розказала, що йому 33, розлучений та має сина. Все як за сценарієм J. Так, я ще намагаюсь трохи жартувати, але як можна помітити в мене не виходить. У них 10 років різниці, на перший погляд багато, але ні візуально, ні те, як вони одне з одним себе поводять це зовсім не помітно. Якщо чесно, Соня завжди звертала увагу на старших, заможних, а головне розумних чоловіків, то ж я ні  на мить цим не здивована.

Що до мене, то ніхто мого плачепного стану особливо не помітив. Звичайно, запитали, де Андрій, але це було за секунду до того, як приїхав Єгор, тож увага дуже швидко переключилась. Та й я була сконцентрована на інших життях…за себе згадала, коли прокинулась десь о 5 ранку з головним болем і заснути не змогла години ще з дві. Так хотілось до когось пригорнутись, підтримки, любові… а де їх взяти. Де Андрій, коли його так треба, чого він не відчуває ,що мені погано, а навіть навпаки?! З завтра, а якщо буди точною, то з понеділка, я берусь за пошуки роботи. З самого раночку буду рити всі сайти з роботою, а там буде видно. Настав час брати себе в руки. Тим паче зовсім скоро кінець місяця- треба плати за квартиру, раніше ми ділили суму на двох, а зараз… не знаю… Якщо не піду на роботу до наступного тижня, прийдеться знову позичати, а так не хочеться.

Мій день пройшов в роздумах, сумі та в стані напівсмерті. Але принаймні я знову відчуваю смак життя, хоча він зовсім НЕсолодкий.