День 62 (19.08)

Ох, день пройшов важко. Але почну з того, що не розказала за вчора. Я поговорила з Сонею і завтра вона перекине мені гроші. Вона  знає, що я віддам при першій можливості, але мені так  не  по собі, ненавиджу займати в інших. В суботу збираємось усі: чоловіки, діти , ну і ми… А  я певно піду  без Андрія. Знову пояснювати, де він L. Але нічого, Соня стільки років була одна, а я що разочок не витримаю?! Та й не факт, бо я вночі все добре обдумала і вирішила спробувати почати все з чистого аркуша, з ним. На пекла оладок і зараз поїду до нього в офіс,  сподіваюсь буде приємним сюрпризом.  Спробувала сама , то на смак нічого навіть такі.

 О певно, ще напишу про роботу: Нас зібрали о 9, а в 11 я вже їхала додому. Була тільки літучка, офіційне  знайомство з шефом та командою.  Обговорили декілька  загальних питань,  та й по всьому. Я познайомилась з стількома людьми, що половину імен навіть не запам’ятала. Мені не віриться, що зовсім скоро вони стануть мені рідними, а може й ні. Краще не загадувати. Момент, який я запам’ятала найбільше, це коли директор запитав, яка  з передач цього каналу нам подобається найбільше. Всі почали називати старі, ще  дитинства. А він такий: а з нових. І запала тиша. 

Я ж така, що не можу мовчати…і сказала, що люблю про тваринок, тільки назву не пам’ятаю. А він так захоплювався сказаним, каже єдина, хто знала куди йде, я аж почервоніла. Бо ж по факту просто вгадала. До речі, шефа звати Володимир Володимирович, але всі кличуть ВВ. Він молодий, дуже симпатичний, років 30 на вигляд, не більше. А ще ні для кого не секрет, що ця посада йому перейшла у «спадок» від батька приблизно півроку тому.  Типу вони власники цього телеканалу, ну і  в тата такий принцип, що, якщо ти власник, то ти маєш бути в курсі всіх подій.  ВВ не дуже влаштовують рейтинги, та й сама концепція каналу. Тож  він з перших днів все змінює як би це важко не було. Раптом   спрацює і канал стане популярним.

До речі, як ми виходили з  зали –обговерень, я підійшла до Саші і прошупотіла на вухо: « Дякую». Він зробив вигляд, що не зрозумів і запитався за що. А я усміхнулась і відповіла, що він сам знає, за «ЩО». Жах скільки, «ЩО» в одному абзаці, але ж я не письменник, мені можна. Та й не думаю, що Кіра дочитає аж до сюди.

Зараз моя дратівливість щодо поведінки Саші переросла в глибоку повагу та захоплення, виявляється він реально «БОГ» в будь-якій комунікації. Та й словами не передати, мою йому вдячність.

Ну, а ота Марта так мені і не сподобалась. Ще та краля. Треба було бачити, як вона вдягнулась. Джинсові, в шорти  обліпку та базова біла  футболка. Точно на роботу йшла? Розумію, ноги красиві, але ж повага і  всяке таке…  А ще вона майже на всіх дивиться зверхньо, поводить себе як королева. Одним словом дуже мене дратує. Співчуваю Дані (її партнеру). Він такий милий, дружелюбний хлопець. Ми з ним разом вийшли з офісу, нам було в одну сторону, тож  мали змогу  трохи поговорити. У нього така чиста мова. Я просто захоплююсь. Жодного русизму за весь час, кальки…нічого. Звичайно, що я запитала, як йому так вдається, він сказав, що  навчився від батьків. До речі, ми з ним україномовні, а ті двоє ні, хоча шоу буде вестись державною. Та й я помітила, що Саша завжди підлаштовується під мене. Ще один плюсик в карму. Бо з Мартою все складніше, я  чула як вона на це жалілась одному зі сценаристів, мені аж серце розривалось.

Взагалі, у створені програми бере участь стільки людей, що поговорити завжди знайдеться з ким. Наприклад, журналісти так стараються над кожним сюжетом, а оператори, режисери…

Коли я йшла на свою першу роботу навіть подумати не могла, що опинюсь на телешоу, та ще й не в ролі гостя, а в ролі ведучої. До речі, це певно буде цікаво почитати, тож! Я обдзвонювала людей з проханням пройти опитування про вітаміни. Ой, як було важко спочатку – ніхто не хотів відповідати і так далі, навіть посилали. Але,  я і моя винахідливість, придумали  представлятись телебаченням, я видумувала різні історії нащо йому(ТБ) це потрібно і зрештою більшість моїх респондентів особливо жіночки  віком десь 30-50, погоджувались. Та й в  перші дні в мене голос тремтів, я б сама з собою не говорила. До чого я вела, завжди треба починати з себе. Ох звук повідомлення з банку про те, що мені нарахували мою тисячу я пам’ятаю і досі. Купила батькам подарунки, собі солодощі , грошей на  які не було.

До речі, мені вже треба бігти, бо в Андрія робота закінчується всього через  2 години. Спробую помиритись!