День 63 ( 20.08)

З чого почати… Хорошого чи поганого. Добре, почну з початку. З Андрієм….все! Це кінець. Безповортний. Сьогодні приїде забирати свої речі. Вчора коли я приїхала до нього на роботу, його вже там не було. Запитала в його колег, як давно пішов, а вони проговорились, що поїхав ще в обід з секретаркою Оленою і не повернувся. « Зробив собі вихідний».

Я подумала може якісь справи. Подзвонила. Слухавку не взяв. Вже йшла додому. Але по дорозі до метро помітила біля одного з кафе схоже на його авто. Підійшла ближче-   точно його . А кафе було з понорамними вікнами. Я придивилась і помітила його. Не  одного. Зайшла в середину і підсіла до  знайомої «парочки». На замітку, він до того обіймав Олену. Я запитала на пряму, навіть посмішку вчавила з себе: «то у нас все?» Жінка відсунулась і мовчки на це споглядала. А він кивнув. Ніколи не очікувала «такого» саме від нього. Так це не буквальна зрада, принаймні я не знаю…Але від цього не легше. Виходить,  я ой як вмію помилятись в людях.

Від вчора до сьогоднішнього ранку я була в якійсь ейфорії. Ніби груз з плечей, а потім стало так погано і сумно… Я любила…як би там не було… У мене взяли і відірвали шматок. Аааа я не можу описати це словами. Про наше розставання не знає абсолютно ніхто. І я не уявляю як маю розказати про це всім. Як я вимовлю ті літери, слова і речення!? На рахунок досягнень за вчора, я  самотужки випила пляшку вина. Не знаю як влізло, але до всі «нещасть» додалось ще й похмілля.  

Та й взагалі перше про що я подумала зранку, що це й кошмар мені наснився.  Мій Андрій не міг так… Це ніби якась чужа людина.  Але в будь – якому випадку – щастя йому і всяке таке. Так, його хочеться вбити, але я цього робити не буду. Єдине що мене радує, це думки про нову роботу, я не можу підвести САМУ себе і розклеїтись.

До речі, мені вперше за два місяці подзвонила Сара. Вона в Канаді,  часові пояси не дуже збігаються, але їй конче треба було  наїхати на мене -  що я про неї забула, але  наїзд швидко вичерпався, і вона десь годину проторхкотіла про її здобутки, подорожі , знайомих  і всяке таке. Я була таким собі співрозмовником, адже  якраз йшла з роботи, але старалась.

А потім подзвонила Вася. Ми говорили ні про що, вона жалілась на емоційне вигорання і я запропонувала їй з малим ( старший в тата гостює) приїхати до мене.  А зараз думаю от нащо.  Їй не до моїх проблем,  своїх по горло, але ж  так хочеться комусь пожалітись, щоб болю в середні стало хоч на трохи менше. 

А тепер я спробую хоч трохи пописати про хороше.  Ну не все ж сльози і плачі, які  нікому не цікаві. Так от: підготовка повним ходом, сценаристи вже віддали на редактору текст першого  ефіру і ми вже приблизно розуміємо, хто  і за що  буде відповідати. Святкову передачу вестимо всі в 4. Трохи важкувато буде, боюсь, що Марта буде нити, що їй дісталось мало реплік. Хоча робота тепер моя єдина розрада, то ж  я  у відповідь мовчати не буду.  Далі по тижнях. Тобто у вівторок будемо ми з Сашою і до п’ятниці, а наступного тижня Марта з Данею.  Ох і лячно ж мені…

Студію теж прихорошують.  Вже завезли диван, барний стіл, і навіть роблять міні - кухню, адже ми маємо щось там готувати по  середах (ще не точно).

Стільки талановитих людей трудиться над « Ранком – Сніданком», що ми не маємо ніякого морального права їх підвести. Мусять бути перегляди, рейтинги і віддані глядачі у шоу. Мусять! От ніби ж була там з десятої до п’ятої– довго, а час пролетів, як одна хвилина. Певно , це тому, що я отримую задоволення майже від всього процесу, а не як тоді в редакції. Це ж виходить я молодець, що тоді нікого не послухала, особливо Андрія. Якби я зараз ще й тій редакції працювала. Забороняю собі про таке думати. Треба б написати Насті( з якою я працювала) і запитати як у них справи. Щось наша типу дружба не дуже продовжилась.

Але ніколи не пізно все виправити.  Ну все, крім, нас з Андрієм. Він коли забирав речі навіть не вибачився, а це було всього півгодини  тому. Ну чого я все до цього повертаюсь! Може, тому , що на все життя запам’ятаю його: « Може допомогти тобі чим наостанок?». Знаєте, що  я зробила. Показала рукою на двері. А він не сильно й  засумував, взяв і пішов.

Коротше кажучи, пора перейменовувати «коханий»,  на «клшнй 2».

Треба подзвонити Насті(сестрі Андрія), дізнатись, що там в неї. Мала ж тут не при чому.  Я собі думаю, це ж як його батьки  дізнаються будуть на сьомому небі, ну й нехай. Що мені вже. Ну принаймні тепер я не змушена оце щоразу готувати сніданки і вечері – не хочу не їм! Ооо вже починаю шукати плюси…