День 67 (26.08)

Сьогодні в моєму житті була робота, робота, робота та ще раз робота.  У нас ніби експрес – курс за тиждень навчись всього. За 8 годин робочого дня встигли трохи потренувати дикцію, свою вимову, мали кожен розмову з психологом, та до нас приходила ведуча новин на цьому каналі, щоб дати майстер клас, як вести себе в кадрі.

На рахунок психолога я мала надто перебільшені ілюзії, бо кожен з ведучих  мав всього по 10 хвилин, ну максимум 15. Ні про яке особисте чи  теми, які хвилюють не йшлось, суто питання – відповідь. Наприклад: -«Чи готові ви, що час від часу вас будуть впізнавати на вулиці?» і я відповідаю «Скоріше так ніж, ні».

І йде наступне.  Може мені піти до якогось психолога на індивідуальне?! Причин як то кажуть пре достатньо, але ні, якось потім.. Зараз у мене немає часу постраждати. Дякую цим навантаженням на роботі, за те, що згадую своє недолуге розставання не так часто, як би  хотілося.

А ще ми записували усілякі так підводки до шоу. І це так незвично казати, але, здається, я вже звикла до камер, точніше сказати до 3 операторів, які з ними ходять.

 Ведуча новин зробила нам з Сашою комплімент : ми дуже гармонійно дивимось разом, типу оце нас вдало підібрали. Так приємно в такі моменти і така вдячність Сашку. А ще приємно, що роблять компліменти нам, а не Марті з Олексієм.

А ще я така втомлена, що не впевнена, що всі слова пишу правильно. Здається, ця втома скоро стане хронічною, особливо якщо ще враховувати, що в мене періодична відсутність сну. Ох як м’яко кажучи мені це «подобається». Але, що вже зробиш. Тим паче, я ще не все розказала.

Коли я йшла з роботи бачила Андрія. Хоча косвено його  машину. Він  стояв в заторі. Ззаду сиділа якась маленька дівчинка. Років 6. Не те, щоб мене це хвилювало, просто цікаво як він так швидко завів собі ще й дитину…чи не дитину… ай…добре.

Напевно – це дочка, племінниця, ще хтось там, його нової подружки Лєни чи Олени вічно плутаю, чи це одне й те саме? Просто, якщо донька – то співчуваю, він то дітей на відріз не хотів. Але «любов» вона така.

Все припиняю, треба зайнятись своїм життям. Як мінімум вилізти з боргів, а для цього треба знайти підробіток…і терміново.  Можливо в скорому часі моя основна робота почне мені приносити стабільний непоганий дохід. Але це «скоро» надто затяжне. Сонені гроші закінчяться, нові не з’являться,  то ж або вмирати від голоду, або працювати.

До речі, Саша мені сьогодні розказав, що вже мав досвід на телебаченні. Відносний, але все ж таки : вів прогноз погоди на одному з українських каналів. Це було 3 роки тому і не довго, через певні обставини він звільнився, тому його ніхто і не пам’ятає, але  досвід як то кажуть не проп’єш. Та й рік був кризовий і він не зміг скористатись шансом і піти кудись далі по цій сфері, але що не робиться, то до кращого, бо тепер він тут з нами. Та й досвід той справді корисний, бо у нього прекрасне мовлення і дикція.

А взагалі мене почала боліти рука – знак завершувати мій нікому не цікавий монолог.   Зараз всього 10 година, тож треба придумати чим себе зайняти перед сном.  Як думаєте, місію виконаю?