День 75 ( 02.09)

Так, вчора я весь день «простраждала», а це ніби прокинулась сьогодні і трохи морально полегшало.  У мене перший і єдиний вихідний на цьому тижні як не як. Поки валяюсь день до 12, а на вечір запросила дівчат на посиденьки. Вийшло майже всім, тільки Марта не прийде –але в неї важливі причини. Я знайшла пляшку вина, коли складала речі, Андрій чомусь не забрав… Але ну і добре, а до нього ще б піцу десь дістати і було б ідеально.  Не хочу простити дівчат, це ж якось безсовісно…але запрошувати гостей і годувати їх «нічим» теж безсовісно, тому принаймні можна натякнути, а там вже як буде.

Десь в понеділок обіцяли скинути зарплатню за ці два тижні. Хороша новина, але я відав борг Соні, куплю чогось елементарного поїсти і все, знов сиди 2 тижні на воді і хлібі. Знаю, Соні можна було б відати тоді коли  я буду в кращій фінансовій ситуації, але ж проблема в тому, що я не знаю, коли це буде, тому краще це зробити як тільки так і одразу.

Це так приємно усвідомлювати, що мої подруги готові допомогти в будь- який момент, значить цю частину життя я прожила правильно. В кожної з нас були важкі моменти і особисто в мене серце кроїлось теж за кожну.  Але це вже пішли лестощі і гордості, я ще не вирішила чи буду ділитись записами, тож…

Повернусь до того, що мене, здається, чекає дуже хороший вечір в ДУЖЕ хорошій компанії.  Ну і про заробіток… Тут у мене якась повна безнадія . Плани про додаткову роботу прийдеться відкласти потім, бо з цією роботою, я не витримаю ще одну, точніше не я,  а мій організм і нервова система. У говірці мого містечка є слово «вхляла» (втомилась, але дуже), то це якраз зараз про мене. Не  готова зараз жертвувати здоров’ям, бо мільйони на лікування втрачати нема бажання.  В друзів пообіцяла більше не займати. Але вихід є, доїдати всі запаси каш, а там вже буде як буде. Добре, що колись інстинкт самозбереження спрацював і я  закупилась добряче.  От і дівчат буду кашею годувати, а що здорове харчування і всяке таке.  Ооо а ще татові тушонки і закрутки. І як я про них забула. 

Якби ще навчити економити на обідній каві…але то вже в нас з Сашою традиції…  І я не хочу показувати перед ним, що я в скруті, тим паче він часто купляє сам і не бере гроші в замін… Але і тут я щось придумаю, в мене настрій до кардинальних змін.  Тай в батьків востаннє я брала гроші ще на 3 курсі, тож саме час їм згадати, що я їхня донька. А що… та шуткую.

Принаймні в мене з’явилась робота мрії, все інше поправимо. Все вистачить навіювати тугу.  Помрію про подорожі, на які в мене ТИМЧАСОВО нема грошей. О , а ще згадала про плани вчити німецьку. Значить не судилось.  

А ще я тільки но зрозуміла, що менше як за місяць мені 24. Капець, одним словом. Поки що атмосфера свята не відчувається, але,  по правді, яке там вже свято. Та всього лиш офіційно постарію на рік. Насправді, зазвичай, я більш оптимістична в цьому плані. Не ходжу цілий день як в воду опущена, не зачиняюсь сама в квартирі – не подумайте. Частіше всього друзі готують які милі подарунки і я весь вечір радію їм як мала дитина, а ще батьки зі своїми слізливими привітаннями докладають руку.

А 23 я взагалі запам’ятаю на все життя. Ми прокинулась, на столі лежав конверт, прочитала «Політаємо». Я думала буде політ на вертольоті, але він привіз мене на литовище, і там були повітряні кулі. Моєму шокові не було меж. Спочатку був інструктаж, потім політ – незабутній!!! Згадую і знов ті мурахи по шкірі, як вчора було. Тоді ще погода була класна, і такі пейзажі було видно, шкода, що всього 30 хвилинL.  А звідти поїхали одразу в ресторан, де чекали друзі з сюрпризом. Певно тоді я отримала дозу щастя на 10 днів народжень вперед.

До речі, ми що року домовляємось з подругами даруємо одна одній спільно чи по окремо. Той  рік був спільним і мене подарували…НА ХВИЛИНОЧКУ диван. А цього року всі по окремо, тож як мінімум . якщо свято буде, то подарунків буде багато.

Я зрозуміла, що мені не вистачає Андрія поруч… важко… Якесь таке дивне відчуття в середині. Він частина моїх хороших спогадів, як би там не було. А ще я нарешті зрозуміла, що мені його не вистачає. Але це вже ніяк не виправиш. Тих два тижні як в тумані, ніби сон… Може так треба було, а потім він вибачиться, повернеться? Ні! Це вже не моя справа, треба було чи ні. Ох, щось я замість поприбиратись в квартирі, витратила годину на свої серенади.