День 76 (03.09)

Вчора посиділи з дівчатами. Я зрозуміла, що в кожної з них такі насичені і цікаві життя, що мені ще далеко. Але за розповідями  я відволікалась і на весь вечір забулась про той мій кошмар в особистому житті. Захотілось якогось приводу для радості. Найближчий з них – це моє день народження. І щось я так зрозуміла його треба буду організовувати самій – ніяких сюрпризів. А я ж така лінива… Ой все, до нього ще як до неба рачки(ну майже).

Переключусь на день сьогоднішній: Сьогодні я вперше  в своєму житті відвела ефір!  До речі, дивно, що я не почала з цього свій запис, просто мені не віриться. Досі. Таке враження, що наснилось все… Тим паче, що ефір почався в 6.30 – тож сон таки багато ймовірний.  Так, так – я геройськи встала о 4.30  і зроблю це ще завтра і декілька найближчих днів. Так моторошно зранку було: все місто спить, ті поодинокі люди, яким співчуваєш… В мене складалось враження, що я буджу весь свій район! Не уявляю, що би було, якби я жила далеко від студії. Ці таксі…

До речі, я була така сонна, що зранку одягнула футболку на виворіт. Було трохи соромно, коли мені про це сказала Оля, але з іншого боку, мені цілком можна зрозуміти.  Взагалі ті тридцять клятих хвилин до виходу в ефір були такими напруженими… Хвилювання було присутнє абсолютно в усіх, здається в космос було б  легше злітати, ніж дочекатись, але це не точно.

А потім слова: «Приготувались», «стали на місця», «посміхаємось»,  «три, два, один», «поїхали». Тоді завчені фрази,  хтось – щось говорить у вухо, туман. Я не вірю, що мене показували по тб, та ще й завтра це будуть робити, і взагалі регулярно.  А опісля ми десь годину відходили і зібрались на «килим».  Рейтинг ефіру нижчий ніж очікували, але не так щоб низький – середній. Точний і детальний аналіз буде завтра, поки сказали налаштуватись на хорошу роботу і дати жару завтра.

З офісу я вийшла десь о 17, пройшлись з Олею трохи, поговорили по душах, обговорили сьогоднішній ефір, та й додому. Сказала, що по мені найбільше було видно з нас 4, що я хвилююсь: голос, міміка, навіть колір шкіри (побіліла). І це нормально – просто треба боротись з цим.  Он як Саша  - у нього випав мікрофон з вуха, коли ми були всі нарізно , і він так імпровізував, що взагалі ніхто цього не помітив.

А В Марти були пригоди з тим. Що вона перескочила АЖ через вісім реплік, добре, що після неї була не я , бо не знала, що б робити, а Даня ніби швидко зорієнтувався- молодець.

Я зрозуміла, що реально втомлююсь говорити. Так дуже рятують вставки сюжетів, але все одно.  Але  це й день вже історія. І особисто в мене дуже дивні відчуття. Бо я не бачу всіх тих, хто дивиться мене по той бік екрану і створюється якась суб’єктивна реальність.  Ніби 5 годин проговорила сама з собою. Мозок розуміє, що тих 100 людей поза кадром виконують свою роботу не просто так, а я ні, надіюсь це швидко пройде.

А ще мої подружки влаштували такий крутий сюрприз : записали відео привітання мене з першим ефіром, типу кожен по фразі і вийшло дуже круте відео, до мурах. А Сара записувала на такому прикольному фоні, ох вже та Канада. До речі, всі дивились з 6:30, я б на їхньому місці так не жертвувала(шуткую). Мені справді до мурах приємно.

І мама, тато, бабуся так переживали. Передивились все від початку до кінця, навіть на рекламу не переключали. Та й у них ж це й канал на звичайно Т2 не показує, то вони раде мене підключили якогось там провайдера. Платитимуть 100 грн в місяця, щоб бачити мою фізіономію з понеділка по п’ятницю що два тижні. Про сусідів і родичів я взагалі мовчу.  Ще ж далеко не знаменитість, зате всі родичі, знайомі, знайомі через знайомих і так далі привітали в соц мережах, оце активність. Та й у них більше гордості за мене, ніж в мене самої.

Ой, забулась! Андрій написав смс, десь о 16 годині: «Вітаю». Я  в шоці, що він дивився, приємно, рука тягнулась написати «і тебе з одруженням», але я вчасно стрималась.  Нащо! «Дякую»  в даній ситуації предостатньо. Як там: «Двічі в одну річку не війдеш», та й вже не дуже то й хочеться. Закриваю цю тему.

Тим паче такий гарний день, такий емоційний…не хочеться псувати нічим. Хоча стрес, втома теж присутні. Ну і на вершині : нерозуміння того, що буде завтра. Якщо програма не виправдає очікувань, якщо її закриють, куди я тоді?  А ще ж частинки шоу - відео в ютюб викладають, це ж хто хоче, то й переглядає. Я не готова, щоб хтось мене хейтив…Стоп! Що це тут за нюні почались! Вибачаюсь!

До речі, я забулась про ще дві кумедні історії.  Штани привели рівно за 5 хвилин до ефіру. Оце так удача. Словами не передати, як я боялась в них не влізти. А ще мені директор на нараді зробив зауваження за мої нігті – дуже відросли,  два нігтя зламались, на одному зліз гель.  Я сказала, що просто не співпадали графіки у мене  і майстра манікюру, обіцяла найближчим часом переробити.  По-перше, у мене немає грошей, по- друге, було так соромно…Капець! Смішно і грішно.

Я записалась на завтра, але проблема з грошима відкрита. Так, я отримала зарплату за цих два тижні роботи, але я хотіла віддати борг Соні, і їсти щось треба…А там сума всього на 10 походів на манікюр. Правда класно? Сказати, що я зараз спустошена нічого не сказати. Я вже ж казала, але повторюсь кілька днів тому я подалась на вакансію перекладача з англійської. Вказала рівень С1, хоча він в мене був ще у школі, а зараз куди гірший, але все ж таки дещо і знаю. Тож шанси є.  І надія. Краще я помру від втоми на роботі, ніж голоду чи куди краще сорому. Певно зараз допишу і пошукаю на сайтах з роботою ще щось.
Взагалі треба брати себе в руки і повертатись з рожевих хмар, бо… Нехай буде без бо!