День 79 ( 16.09)

Невже вже четвер? Аааа. Завтра прийде то й тренер і я дуже хвилююсь.  Ми ще й маємо запитувати його, які він прогнози дає нашій збірній на кубку Європи. ЦЯ подія якраз на носі, тож наше шоу слідує трендам.  Я взагалі від цієї теми досить далека, але маю робити  розумний вид, інакше ніяк.  Надіюсь, що ініціативу візьме Саша.

Знаю, що і дівчата теж цікавляться футболом, але моє зацікавлення закінчилось ще у школі.  Хоча куди м’яч треба закинути знаю, але матчі дивитись по півтори години для мене це справжній жах. НЕ ЦІКАВО. Хоча  Андрій дуже любив це діло. Перші часи я дуже хотіла поділяти його захоплення і навіть а матчі з ним ходила, але мені дуже швидко набридло і я сказала правду. І як вже  зрозуміло наші стосунки зіпсувало точно не це.

До речі, я сьогодні прибирала в комоді і знайшла сувенір з Карпат- мило ручної роботи, як так,  що я за нього забулась…Такі це спогади навіяло. Все таки- це ж наша перша подорож, ще в статусі друзів…  Нас познайомив Ігор – Васин колишній чоловік коли я прийшла до них  в гості не якесь там свято – по факту просто поговорити-  чай попити. Почали спілкуватись у мережі, і коли постало питання їхати чи не їхати всім гуртом( з Васею та Ігорем, Максимом та Кірою, мною та Сонею і Сарою) у Карпати він не роздумуючи погодився. Стільки чудесного там було… Він вчив мене кататись на лижах, ми всім гуртом ловили форель. А в останній день відпочинку він запропонував мені поїхати до його друзів у Львів на два дні одразу з Карпат і я чомусь погодилась. Там і запропонував зустрічатись.  Аж мурахи пішли він тієї романтики…. От за що я йому вдячна, то це за ці спогади – подорожі і емоції. Завдяки його досвіду вони були веселі, цікаві та наповнені. Сама не знаю нащо це пишу.

 Ми ж виходить вже місяць не разом. У мій стан – це якась крива, то я радію, що ми розійшлися і шукаю плюси, то сумую як сьогодні. Коли це закінчиться?  Все виринаю зі спогадів і намагаюсь радіти тому, що маю. Мене вже он чотири дні показують на телебачені, мої рідні і близькі здорові,   а ще зовсім скоро в цьому домі з’явиться маленький комочок щастя – кошеня!

 Так, розумію можливо ніхто з малюків не западе мені в душу, але принаймні я серйозно налаштована! От дурне, що я мелю! Головне, щоб між нами був контакт, щоб я йому сподобалась, а не він мені! Вже навіть ім’я придумала, Марта каже, що народились самі хлопчики, тож вибір було звужено.  Буде Одрі. Я вже так мрію про ці ретуали з ним, обнімашки і всяке таке. 

Не шуткую, це можна порівняти з передчуттям перед народженням дитини. Хоча, я таке не проходила, тож точно не знаю.  На рахунок дітей, то наявність їх у подружок для мене поки достатня, їх бавлю з радість, а про радість зі своїми не впевнена.  Бо від них не відпочинеш і нікуди не сплавиш – ніякої вигоди. Що я тут таке мусолю, в мене їх навіть народжувати немає від кого.  Сама себе аж насмішила!