День 83 (20.09)

Вчора ми влаштували собі дуже класні посиденьки. Дівчатка принесли пляшку червоного вина та велику піцу «Маргариту». Наїлися досхочу. І напилися. Але це ж не головне. Хоча ту спірне питання, не дармо одна з всього лиш 3 насолод, які є в людини.  Просто крім цього ми багато сміялись, дуркували, дивились розважальні шоу, навіть твістер грали(хто програвав, то й виконував бажання). Ну добре Кіра – ще та дитина в душі, але Соня давно собі такого не дозволяла. А я їй завжди кажу: «зніми ту маску залізної леді, вона нікому не потрібна і тобі заважає.» Може це Єгор на неї так добре впливає?

А ще новина тижня!  Вчора Максим зробив Кірі офіційну пропозицію руки і серця. Вони разом вже  5 років і  всі вже так звикли до них обох що давно вже називали їх чоловіком і дружиною. Але вони тільки но офіційно заручені.  А з весіллям як і з пропозицією не поспішають. Кіра каже точно не цього року, наступний високосний ну от років через три піде під вінець. Смішно, але головне не штамп в паспорті, а кохання!

Розказую як він зробив пропозицію: Максим зустрів Кіру з роботи, запропонував прогулятись по центру, купив по дорозі на площу квіти, «Щоб вдома пахло», а на площі став на коліно і запитав чи буде вона його дружиною. Це так мило, аж до сліз.

Отак всі  одружуються, народжують дітей, йдуть разом пліч о пліч, а я одна…нікому не потрібна. Ніколи не думала, що буду останньою зі всіх подружок, знаю це не головне, просто так важко коли всі розповідають за других половинок, а ти стабільно не знаєш, що сказати з цього приводу.

І робота ця… Краще б в мене була класна сім’я, а не вона! Що там вже, що є то є. Он як у Соні вийшло, всі дізнались про її роман з Єгором і вона була змушена звільнитись. Бо плітки, погане ставлення ніхто не відміняв.  Хоча яка тим людям справа! Чому у нас такі люди, що їм все про всіх  треба знати і засудити…

Але в неї все одно цікаве життя. Не те що в мене…Ні я не заздрю, просто це крик душі.  Я так втомилась… треба вже продукти купувати -  в холодильнику майже нічого, а гроші за переклади кидають в кінці тижня аж, це ще чекати і чекати… І те день народження! Чим я маю годувати народ? Хіба собою. Нащо воно мені взагалі здалося! Не хочу ні подарунків, ні привітань, щоб і всі і я в тому числі забули, що це й день є. Єдине, що мене більш- менш зацікавлює, це тепле ліжко, і ще щоб дощик на дворі йшов…і щоб в цей день всі люди зникли.

Ще декілька місяців тому я отримувала енергію від людей, а зараз їх ненавиджу. Перспективно звичайно, але що поробиш.  Я спустошена. Інколи натягаю маску, щоб не лякати людей, але коли на одинці з собою відчуваю тільки це. Хочеться кричати від незрозуміло де взятої злості!