День 86 ( 23.09)

Це й день не задався з самого початку і як добре. Що він кінчився. Це офіційно мій найгірший день народження! Як стерти це з пам’яті?

Хоча ранок починався ще ніби нічого. Приймала привітання по телефону від рідних і близьких, відписувала людям в соціальних мережах… мама з татом порадували особливо, адже перекинули непогану суму на картку, за що я їм була дуже вдячна цього разу. Чесно кажучи завдяки ним я і купила продукти на «свято», хоча краще б купила щось путнє і що запам’ятається б. Боже, мені так соромно, я  стала така матеріальна…

Але не факт, бо повні пакети, які я несла з АТБ не принесли мені ні крапель задоволення.

Пів ранку згадувала свої до сліз прекрасні 23, зараз буде тавтологія: плакала! Я замовила бенкет в ресторані (точніше я обрала ресторан, це був Андріїв подарунок). Так переживала на передодні, щоб всім гостям сподобалось.

Цьогоріч  мій бенкет складається з двох видів салатів, картоплі, курки, піци  і оливок… А ну і 3 пляшок шампанського, але якщо розділи їх на більше ніж 10 людей…

Не хочу писати про погане… Он Сара приїжджає через 2 тижні, ми рік не бачились, дивно її буде побачити не на екрані, а особисто.  І ще місяць тому я б була цього дуже рада, а зараз… ну приїжджає, та й приїжджає.

Боже, я так не хочу про це писати… Коротше кажучи… Перша прийшла Вася, пощастило, що в мене було ще нічого не готове, вона взялась допомагати, ми були в різних кімнатах( я прибирала), вона готувала і ми майже не говорили. В 6 підтягнулись всі решта. Привітали, сіли за стіл, об’єктивно розумію, що чомусь було взагалі не весело. Мені хотілось одного, щоб це по швидше закінчилось. Я ж розумію, який господар – таке і свято, а я заражала всіх тільки негативом. Чому? Я не знаю… За дві години я не сказала ні слова, тільки «дякую» коли в дверях дарували гроші. З одної сторони чудовий подарунок, коли я в такій ситуації, а з іншого…аж образливо, взагалі не заморочувались, що подарувати. Жодної квіточки…чи навіть пачки цукерок.  Так хотілось розірвати ті конверти на 4 частини, і щоб вони бачили, а потім в смітник викинути. Але, на щастя, я себе стримала. До речі, досі не відкрила жоден з них і навіть не знаю які там суми.  Бо мені все одно, від слова абсолютно, як і на всю решту в цьому житті.

Все тривало «нормально» десь до 8:30, а потім Соня, яка мала б чіплятись до мене найменше і все розуміти, почала випитувати за Сашу (мого співведучого) і казати, що по мені видно, що я в нього закохалась. Я відгаркнулась. Перевели тему про роботу. Я вичавлювала з себе слова, але аж самій було противно від голосу.  А потім засвітився телефон- прийшла смс, я відволіклась, прочитала. Вгадайте від кого! Андрія! Вислав листівку з днем народження та його усміхненого з дружиною. От нащо!?.   Я відчула як до горла підходять сльози, вибігла зі столу, і пішла в ванну плакати.

Звичайно, що хвилини через дві дівчата почали стукати, просити, щоб я відкрила і питати, що сталось. Я через деякий час вийшла, сіла мовчки за стіл. Атмосфера була м’яко кажучи ніяка. Раптом хтось згадав за торт, точніше натякнув на останній етап свята. Я покірно пішла на кухню, розрізала, принесла. Їли десь з півгодини і одразу ж почали збиратись, посилаючись на різні причини такого  раннього відходу.

Зі всіх тільки Вася пропонувала залишитись, допомогти, але я різко відмовила. Думаю образила її цим, але в той момент мені було все одно, я ненавиділа себе і весь світ.  В 10 я вже була сама. Десь дві години проплакала в подушку, потім сіла писати це.  Стіл досі не розібраний.