Один рік мого життя

День 88 (25.09)

Це один абсолютно «ніякий» день минув. Зранку я змусила себе встати і сама запропонувала бабусі зробити генеральне прибирання, коли руки зайняті, голова не так думає – це відволікає. Я хотіла поїхати в Київ аж у неділю, але нащо батькам/бабусі дивитись на мене таку… Краще плакати і хандрити вдома, коли ніхто не бачить. Не хочу приховувати те, що я дійсно зараз відчуваю, бути собою. Тож від’їжджаю сьогодні вночі. Поки ж намагаюсь бути нормальною людиною, від бабусі їду аж самого пізнього вечора, певно будемо дивитись фільми. Те що було вчора, ми з нею не обговорюємо.

А з мамою і татом я не балакаю і балакати не збираюсь. Замість зрозуміти і пожаліти, вони мене добили. Можливо пройде час, я охолону і ми вже спокійно все обговоримо, хоча мені все рівно.

Ще я запланувала ще тиждень тому зустрітись з подругою. Ми і так дуже рідко бачимось, але я написала, що ніяк не вийде, і здається вона ображається. Як же все дістало! Всім я недогоджую, всім щось вина…чому ніхто, от просто ніхто не помічає мій стан, і не намагається зрозуміти… Нехай побуде хоч годину хтось в моїй шкурі!

І ці переклади дурні…не хочу про них навіть думати, нудить, але завтра треба змусити себе за них якось взятись.

Юлія Цюрик

Подобається

#2879 в Сучасна проза
#2068 в Молодіжна проза

У тексті є: друзі, життя, любовнаісторія

Відредаговано: 08.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись