День 92 ( 29.09)

Ефір пройшов швидко, і я нарешті отримала задоволення від процесу(як мені цього не вистачало)  Але я так боялась його кінця. Як все пояснити Саші? Та й чи пояснювати!? Ох і довго я вагалась і наважувалась хоч щось сказати за спільним обідом в їдальні. Він теж ображався, весь час уникав мого погляду, був малослівний, до «такої» мене він був, здається, не готовий.

Але я викрутилась – запропонувала після роботи, прогулятись в парку неподалік і він, на щастя, погодився. До парку досить довго йшли мовчки, потім почали говорити на нейтральну тему –роботу. Про вчора так і не згадали. А далі вже «Остапа понесло» і просто про життя говорити.

Я нарешті здогадалась хто ж живе в його душі – досить вразливий, хуліганистий маленький хлопчик.  Він поділився зі мною власною любовною трагедією, тоді я зрозуміла, що не одна така нещасна, ба більше бувають випадки і гірші (як в Саші). Може він здогадався і спеціально розказував? Я знала, що його залишила дівчина після 4 років стосунків, але що його це так ранило навіть не здогадувалась.

Я вже без страху ділюсь всім тут, бо все більше  схильна до того, що не покажу те, що я пишу нікому (надто багато таємниць), а для Кіри щось придумаю. 

Так от, я отримала від Саші дуже дивний комплімент: він сказав, що роками не міг нормально спілкуватись з жіночим родом, він нам не довіряв, не міг відкритись, і я стала першою з ким він справжній. Він не знає чому, але вважає мене дуже класним другом і людиною. Так приємно це слухати, але ж по факту я нічого такого не зробила, від слова взагалі.

Пожаліюсь й на саму себе, з цим всім я конкретно забила на переклади. Пишу це об 11, єдине про що можу думати – це сон, точно не робота, от як себе змусити – це поки що мій єдиний великий, а головне доступний заробіток.

З цікаво ще мала розмову з Кірою. Вона вибачалась.  Не буду розповідати деталі, все, здається, і так зрозуміло.  Каже жаліє, що не залишилась тоді зі мною і не допомогла, просто розгубилась і не змогла підібрати правильних слів.  Що тут можна сказати. Добре, що це зробили інші.  Але я не ображаюсь, все є так як мало бути.  Ба більше я не тримаю образу ні на кого. І сподіваюсь, що й на мене.  Досі їх дуже люблю.  І сподіваюсь, що це останній раз коли я згадую той жахливий день.