День 95 (02.10)

Вперше моє життя розкладали по поличках, шукали де і що я зробила не правильно та до чого це призвело. Змішані почуття в моїй голові досі.

Але все по порядку. Зранку я покликала кошеня - Одрі, не спеціально, просто якось так вийшло…Ну все інші варіанти відпали. Та й йому, здається, пасує. А ще вночі він приліз до мене із котячого будиночка, вмостився в ногах і сопів собі далі. А я так переживала щоб не придусити чи ще щось, постійно прокидалась, перевіяла чи все гаразд, от не було йому більше місця на ліжку тільки на мені. Але то ще пусте. Зранку як я збиралась він дивився на мене ТАКИМИ очима, типу, «як ти смієш залишати мене» . І от правда, як я смію.

Я для нього зараз все: постачальник їжі, води, тепла, ба навіть чистого туалету, а головне уваги. От нащо я взагалі  його брала якщо не можу          йому дати достатньо останнього...

Хоча характер його мені однозначно подобається. Вміло стоїть на своєму, залишила на ніч замало їжі, і він збудив мене мявканям десь о 4, щоб тарілки стали знову повними. Ну про те, що я залишилась без спонжика для макіяжу я мовчу…Нехай спочиває з миром. Сама винна – залишила в легкодоступному місті, Одрі ж все одно що гризти… Спочатку хотіла прибити малого засранця, але вдих – видих, і поїхали далі.

Вечері як прийшла, то застала тільки розкидану їжу біля миски,  а так все ідеально. Квартира ціла, він поїв, з туалетом теж все нормально – значить не смертельна ситуація, навіть навпаки пишаюсь малюком Одрі. Ну все закінчую цю десяти-хвилину оду кошеняті, просто він тепер невід’ємна частина мого життя і всяке таке. Він ще й спить зараз в мене на колінах. Ну все - все закінчую!

На роботі теж все було дуже цікаво. Один з самих яскравих і насичених днів там був у мене. Ну і емоційних. Бо я зранку помилково одягнула не ту сукню. І ця взагалі не підходила під Сашин костюм. Так, так для когось це вже кінець світу, бо ж не гармонійно будемо дивитись у кадрі і мене дуже сварили. Я пообіцяла, що таке сталось вперше і останнє, а на цей ефір Саші позичив піджак наш оператор і ми співпали в кольоровій гамі.

А ще в нас вже традиційно був гість. Починаючий актор. Зараз навчається на 2 кусі театрального. Корінний киянин. За це й час вже встиг знятись в трьох хронометражних фільмах, правда ролі були другого плану.  Спілкуватись було дуже- дуже цікаво, якесь відчуття було, що говориш з майбутньою зіркою. Таке  в мене було вперше, дивне те відчуття, хоча чому я б сказала «прекольне». Звичайно, те, що я собі так думаю не обов’язково так і буде, але потенціал в нього достатньо великий.  

Сьогодні після ефіру у нас знов була нарада, але вона закінчилась швидко, так як питань для обговорення було мало, вже в 14.30 я вийшла йти додому. Але Саша наздогнав і заманив мене капучином в кафе, ми б ще довго сиділи там за розмовами, проте подзвонила Соня, нагадала про мій запис до спеціаліста, насварила, що я зовсім не готова і забрала мене звідти машиною, щоб було швидше.

Ось я і дійшла на мою думу до найцікавішого етапу дня. Психолога…

Як я зайшла в кабінет, побачила перед собою дуже молоду жінку, років 30, гарно одягнену, та й взагалі з чудовим зовнішнім виглядом. Проте довіри вона в мене не викликала. Почали з банального, де працюю, скільки років, як звати, про сім’ю і друзів. Так як знайомились ми ОДНЕ з одним, то і вона розказувала про себе, не в деталях звичайно, але все одно.  Її  до речі, звати Ганна, вона давно заміжня і має 10-річну доньку. Також розказала про те чому і як стала психологом, на мою думку банальна історія, тож не буду тут розказувати.

Ну знаю як так сталось, але  сама почала розповідати про високу тривожність, про самотність, якось слова лились рікою і…я навіть про день народження трохи  розказала! Вона не давала порад, але запитала чи на мою думку тривожність не може бути пов’язана з самою квартирою і додала, що вона  вже б змінила її на іншу. Там куди не глянь спогади і асоціації з минулим.

Не знаю…я давно вже хотіла змінити обстановку. Тож може варто зробити цю ситуацію приводом і нарешті зайнятись пошуками? Правда поки що  в мене немає фінансів, але скоро кінець місяця і перекладів буду ще більше робити. Хотілось би щоб вона була в цьому районі і не за мільйони гривень (задача з зірочкою).

Ну за це й місяць я вже заплатила, тож часу в мене вдосталь, та й попередити треба буде, про мій виїзд (не гарно,якщо цього не зроблю). Ой треба сідати за переклади, я тоді збрехала що захворіла, але я ж не можу це робити вічно, та й гроші треба, як перебороти власну лінь!? Все обіцяю як тільки закінчу писати одразу сідаю, так саме тому сьогодні я пишу цілу оду.

Так от які ж в мене враження від психологічного сеансу? Змішані. Це заняття було безкоштовним, а далі платити. Є два варіанти занять сам на сам або в групі з 5 людей, сказала мені подумати який для мене кращий і написати їй до завтрашнього вечора. Є ще варіант взагалі не ходити. Знаю я знаю, що сама з цим всім не впораюсь…

В людей в групі такі ж проблеми як в мене (підвищена тривожність, пригніченість), ціна звичайно за курс дешевша, але.. я не впевнена, що зможу відкритись при чужинцях та й самим чужинцям. Мозок подумай і виріш за мене все в ночі, бо зараз я не в стані. До речі, Соня за другий варіант, каже що це веселіше. Вона мене чекала під кабінетом, потім відвезла додому і ми навіть одинку посиділи в мене за чашкою кави. А ще я навіть знову отримувала задоволення від спілкування.

Здається, хоч і зовсім по трохи, але життя налагоджується. От сьогодні бачилась зі стількома людьми, балакала, навіть сміялась.  А ще не згадувала про те, яка Я нещасна аж до поки не прийшла на сеанс. Чорна смуго,  пора тобі дійсно закінчуватись. 

Ну клас, писала це більше години, переклади навіть не початі, а вже 9. Ну все пішла…